В Уманському національному університеті відбувся захід «Історія Чорнобильської АЕС»
29 квітня в Уманському національному університеті відбувся вечір пам’яті «Історія Чорнобильської АЕС». Рада студентського самоврядування Уманського НУ зініціювала захід, який допоможе відновити в пам’яті колективу факти аварії на Чорнобильській АЕС.
«Техногенна катастрофа сталася 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хвилини в кінці випробування режиму вибігу. Після натиску кнопки А3-5, через 8-9 секунд реактор 4-го енергоблока вибухнув. Чому аварійний захист призвів до вибуху реактора? В Радянському Союзі було пʼять АЕС з такими реакторами, ЧАЕС розташована на півночі України, біля кордону з Білоруссю. Саме тут відбувся один з наймасштабніших техногенних вибухів — трагедія, що змінила хід історії, спричинила тисячі жертв і перетворила місто Припʼять й околиці на зону відчуження…», — розповіли присутнім студенти-учасники заходу.
Багато очевидців, пожежників, медиків, військових, рятувальників-ліквідаторів наслідків аварії вже немає в живих. Колектив університету має щастя працювати з ліквідаторами наслідків Чорнобильської АЕС і зустрічати у стінах Уманського НУ людей, які охоче розповіли власну історію знайомства з «мирним» атомом.
Валентина ГАЙДАРМИ на той час була завідувачкою пенсійного відділення в обласному центрі Білорусі. Звістка про аварію на Чорнобильській АЕС застала її майже в дорозі до мами, та їхати не дозволили, адже за рекомендаціями, варто було сидіти вдома. Державну таємницю пані Валентині не видавали, та все ж в повітрі висіла несамовита тиша, і вона лише пізніше зрозуміла — птахи, які в білоруському поліссі завжди виконують справжні симфонічні ораторії, тепер мовчали. На заасфальтованих доріжках на сантиметрів 30 лежала легка хмаринка, її було легко розділити ходою чи автівкою, але загалом все здавалося досить дивним. «Під реактором був бункер, який на випадок аварії мав вмістити аварійну зону, закривши її бетонним кільцем у великій ямі, що мала засоби відведення хімічних речовин та інші протоки. Та система дала збій і укриття не спрацювало», — пані Валентина каже, що на щастя не спрацювало, оскільки в тому регіоні досить активні підземні води й вони наповнили укриття для реактора, тож при «зустрічі» його з водою могло б статися ще більше лихо, ніж вже було.
Іван КУЦЕНКО був того часу молодим військовим лейтенантом і накази виконував без обговорень. Вже на третій день після аварії на ЧАЕС його роту спрямували до місця катастрофи, де молоді юнаки рятували країну від невидимого ворога. Керівництво Союзу не спромоглося видати військовим захист і ліки, навіть правильно інформувати людей інструктажем, аби вони мали змогу уникнути гірких наслідків.
Гості поділилися особистими спогадами, розповіли про події, очевидцями яких довелося бути та діяльність, з якою вони зіткнулися того часу. Студенти-активісти Уманського НУ нагадали колективу спогад, який пронизує серце українців і досі, адже навіть в умовах сьогодення, коли в країні триває війна, Чорнобиль для української нації є незагоєною раною. Такі зустрічі — нагадування людям, що кожен з нас має робити все можливе, щоб не допустити в сьогоденні та майбутньому подібних помилок.
Висловлюємо вдячність організаторам і гостям за зустріч, що залишиться в історії Уманського НУ і в серцях присутніх назавжди.
Фотогалерея
