Історія розвитку університету

На живописній околиці м. Умань, поряд з відомим старовинним дендропарком «Софіївка», розташований один із найстаріших закладів вищої освіти України - Уманський національний університет садівництва. Заснований у 1844 році у м. Одеса як Головне училище садівництва, завданням якого було готувати висококваліфікованих садівників і досвідчених науковців у галузі садівництва, нині це потужний навчально-науково-виробничий комплекс з широким спектром цікавих і популярних на ринку праці спеціальностей.

За тривалий період свого історичного розвитку навчальний заклад неодноразово реорганізовувався, а згідно з Указом Президента України від 28 грудня 2009 року № 1111/2009  йому наданий статус національного та перейменовано в Уманський національний університет садівництва.

Основні етапи розвитку Уманського національного університету садівництва

Уманський національний університет садівництва розпочав своє становлення з 1844 року, коли було засновано Головне училище садівництва. Царським указом було затверджено постанову про відкриття садових закладів у Росії (9 лютого 1842 року). 5 березня 1842 року було прийняте рішення про відкриття Головного училища садівництва в Одесі на базі імператорського ботанічного саду.

Вперше двері для вихованців ГУС (Головне училище садівництва) відкрилися 6 (19) листопада 1844 року. В училищі готували фахівців з плодового та декоративного садівництва, городництва, виноградарства з достатньою теоретичною та практичною базою знань і навичок.

У цей час були закладені основи подальшого програмного навчання у закладі, який «став школою працелюбства, де справа садівництва перетворювалась в предмет сердечного захоплення, а праця ставала насущною потребою людини». Цей вислів належить другому директору ГУС Д.С. Обніському, якому вдалося перевести навчальний заклад з посушливої зони Одеси до Умані, в місцевість традиційного садівництва – південь Правобережного Лісостепу України. Сталося це 30 березня 1859 року. Відповідно до царського наказу, ГУС було передано Царицин сад, який надалі мав іменуватись як сад Головного училища садівництва, проте навчально-практична та історична частини саду до 1917 року продовжували називати «Царициним садом».

Серед випускників Головного училища садівництва стали відомими фахівцями з садово-паркової культури М.П. Колесников, Л.Т. Лучинський, П.С. Мельниченко, А.К. Кебах, К.М. Карабетов, М.Ф. Гродзинський, І.А. Жуковський та ін.

З переїздом до Умані в училищі були створені два відділення – вище для теоретичної і практичної підготовки фахівців та садівників-практиків, а коли придбали лісову дачу «Греків ліс» – була відкрита спеціалізація з лісівництва.

У 1868 році заклад реорганізували в Училище землеробства і садівництва з викладанням значної кількості землеробських дисциплін. Тепер вже випускали вчених управителів і садівників, оскільки сільське господарство все більше переходило на комерційну основу господарювання. Термін навчання збільшився з чотирьох до шести років.

В училищі зросла навчально-виробнича сфера: практичне поле реорганізували в практичне господарство, організували пасіку, шовководню, метеостанцію (заснована 1 вересня 1885 року і діє нині; вона входить до системи Гідрометцентру України), ферму, заклали розсадники, товарні сади і сади помологічні, виноградники, нові городні ділянки, ремонтувались старі і влаштовувались нові оранжереї та теплиці, застосовувалась технологічна переробка плодово-ягідної та овочевої продукції, були відкриті курси для навчання народних вчителів, працівників сільського господарства та ін. У цей час заклад закінчило чимало випускників, які зробили вагомий внесок у розвиток галузі – Ю.Р. Ланцький, Ф.К. Калайда, А.І. Мальта – з декоративного садівництва, В.С. Бóгдан, С.І. Пересвєт, І.П. Жабикін, М.Ф. Любочка, М.Я. Ткаченко, О.Л. Єфімов, К.К. Симінський, М.І. Сус, М.І. Третьяков, Й.К. Пачоський, М.І. Полєвіцький, В.В. Соколов, І.П. Бедро – плодового садівництва, насінництва, городництва, лісівництва; С.Ф. Охріменко, М.І. Воінов – виноградарства та ін.

У 1903 році навчальний заклад було реорганізовано в Училище садівництва і землеробства з двома окремими відділеннями, де тепер готували вчених садівників та рільників і управителів (тобто менеджерів у сфері агробізнесу за сучасною термінологією). У цей час було придбано лісову дачу «Білогрудівський ліс», площею близько 450 десятин, побудовано нову ферму, продовжували будувати навчальні та житлові будинки, брали активну участь у багатьох сільськогосподарських та промислових виставках, де завойовували численні нагороди – золоті, срібні, бронзові медалі.

Відомими вченими і педагогами стали випускники 1903–1921 років – Ф.В. Заморський, С.К. Руденко, Г.І. Форост, М.І. Лопатін, П.М. Білецький, К.А. Іванович, Т.К. Кварацхелія, П.Ф. Вовк, С.С. Рубін та ін. У період 1906–1910 років навчався відомий згодом економіст М.Д. Кондратьєв.

Зміна суспільно політичного устрою, що настала після 1917 року, яку супроводжувала громадянська війна, – принесла чималі матеріальні збитки навчальному закладу, занепад багатьох його галузей. Проте в 1921 році Училище було реорганізовано у вищу школу вузького профілю з підпорядкованими агро- і садпрофшколами. Таким чином, термін навчання в агротехнікумі складав три роки, а в профшколі – два роки.

У цей час відновлюють діяльність всі підрозділи навчального закладу; у 1926 році виходить перший збірник наукових праць. У 1929 році заклад набув статусу сільськогосподарського інституту, випускав агрономів-рільників, садівників-городників, деякий час – інженерів-технологів; збільшився контингент студентів від 200 учнів в училищі до понад 500 студентів в інституті.

Серед випускників цього періоду були академіки: П.А. Власюк, С.Х. Дука; професори: О.М. Грінченко, С.С. Рубін, М.М. Шкварук; науковці: М.К. Крупський, О.П. Губенко, М.І. Чигринців, К.Є. Сироцинський, М.Т. Оратовський, Г.К. Ржевський; письменники: П.К. Лановенко, Я. Гримайло; генерал Д.Л. Казарінов, контр-адмірал Д.А. Туз, Герой Соціалістичної Праці К.О. Цибенко та багато інших.

Особливих збитків принесла закладу війна 1941–1945 років: понад 350 осіб пішло на фронт, більше 80 з них загинули на різних фронтах війни, Героєм Радянського Союзу став Ю.К. Глібко, а повним кавалером ордена Слави – Г.Ю. Клименко. У роки окупації на території навчального закладу було спалено 6 корпусів.

Отож повоєнний період прийшовся на відновлення навчально-виробничо-практичної бази. І вже у 1959 році з нагоди 100-річчя перебування закладу в Умані, за якісну підготовку фахівців для виробництва та науки, інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (3.11.1959).

Поступово зростав контингент студентів факультетів агрономії та плодоовочівництва і виноградарства. У 1976 році було відкрито економічний факультет, який готував спеціалістів вищої кваліфікації з економіки та бухгалтерського обліку в сільському господарстві.

У 1994 році заклад відзначив своє 150-річчя.

Підсумовуючи зроблене за півтора століття, заклад закінчило 20511 осіб, серед яких 23 Герої Соціалістичної Праці, а Л.Й. Шліфер та О.Н. Парубок цього звання були удостоєні двічі. Чимало з випускників стали відомими науковцями, дипломатами, державними діячами.

У 1996 році інститут став сільськогосподарською академією, у 2000 р. – державною аграрною, у 2003 р. – державним аграрним університетом, а у 2009 – Уманським національними університетом садівництва, який на сьогодні має шість факультетів – агрономії; плодоовочівництва, екології та захисту рослин; менеджменту; економіки і підприємництва; інженерно-технологічний; лісового та садово-паркового господарства.

Заклад має широку навчально-науково-виробничу базу, де проходять заняття студенти, закладаються і проводяться наукові дослідження, в трьох спецрадах захищають кандидатські та докторські дисертації.

Починаючи з перших кроків, у закладі працюють високоосвічені, обдаровані викладачі. Саме це дає змогу всім, хто прагне до знань, здобути їх і бути корисним для держави й для себе.