Данилевський Олександр Пилипович (14.02.1922 – 26.03.1981) - випускник плодоовочевого факультету Уманського СГІ (до 100- річчя від дня народження)
У лютому 2022 року виповнюється 100 років від дня народження Данилевського Олександра Пилиповича, випускника плодоовочевого факультету Уманського сільськогосподарського інституту 1948 року.
Олександр Пилипович народився в с. Хибалівка Куликівського району Чернігівської області 14 лютого 1922 року. Його дитинство припадає на важкі роки розрухи громадянської війни та голодні 30-ті. Нелегко було виживати родині, де було семеро дітей (троє хлопчиків та четверо дівчаток). Та нікого не хвилювала доля голодних дітей. Коли мати Олександра Пилиповича пішла на поле після збирання врожаю та назбирала пелену колосків, її посадили у тюрму на чотири місяці. Після винесення вироку суду мати знепритомніла від голоду та відчаю. Дві його сестри не витримали голод, померли ще маленькими у страшному 1933 році. Як старший у родині, Сашко допомагав батькам тим, що ще до початку шкільних занять ловив рибу на річці Смолянка, так і вижили.
Хоч як не було важко, та жага до навчання у Олександра Пилиповича була завжди. Початкову освіту отримав у сільській школі. Після закінчення 7-ми класів у с. Хибалівці, 10-тирічку закінчував у районному центрі Куликівка. Отримавши середню освіту, він вступи до Глухівського сільськогосподарського інституту. Та закінчити його не встиг – життя внесло свої корективи.
У 1940 році Олександр Пилипович був призваний до армії. З жовтня 1940 року до вересня 1941 року служив рядовим у 339 полку 3-го корпусу протиповітряної оборони у м. Баку. Відмітивши здібності, винахідливість та кмітливість солдата, у вересні 1941 року командування направило Данилевського курсантом до Бакинського військового училища Зенітної Артилерії. Після закінчення навчання у червні 1942 року його відправляють на фронт командиром вогневого взводу запасного артилерійського полку у складі Воронезько-Борисоглібського дивізійного району протиповітряної оборони м. Воронежа, з червня по липень 1942 року.
Ще в училищі Олександр Пилипович зарекомендував себе здібним офіцером, який умів робити точні та швидкі розрахунки, враховуючи всі деталі бою. Ці вміння допомогли йому в одному із нерівних боїв. Коли оборона була прорвана і на гармати пішли танки, які вже були зовсім близько, Олександр Пилипович прийняв стратегічне рішення: відбити танкову атаку зенітними гарматами. Бій було виграно, танкова атака була відбита. Після цього бою його направили викладати артилерійську справу у військовому училищі.
Викладаючи в училищі в м. Дмитрів Московської обл., протягом серпня 1943 – серпня 1945 років, мав звання командира вогневого взводу 26 зенітного артилерійського полку, згодом, з серпня 1945 до червня 1946 року, був переведений в м. Володимир-Волинський Волинської області командиром вогневого взводу 48 окремого зенітного артилерійського дивізіону. Після закінчення війни Олександру Пилиповичу пропонували залишитися у війську, але у своїх мріях він вирощував хліб, йому хотілося відбудувати зруйноване війною. Тому він написав листа-прохання про звільнення. У червні 1946 року він був звільнений в запас.
Повернутися до навчання у Глухівський інститут було не можливо, оскільки той був зруйнований. Тому своє навчання Олександр Пилипович продовжив в Уманському сільськогосподарському інституті, після закінчення якого вступив до аспірантури. Навчання тривало з січня 1949 року до жовтеня 1951 року. Його науковим керівником став С.С. Рубін. Вкотре оцінивши знання і працьовитість Олександра Пилиповича, його залишають на викладацьку роботу спочатку асистентом (листопад 1951р. – серпень 1953 р.), а потім викладачем (жовтень 1953 р. – серпень 1956 р.) та доцентом. Все його життя, як науковця та педагога було пов’язане з кафедрою загального землеробства.
Наукова діяльність Олександра Пилиповича складалася не просто. Спочатку він підготував дисертацію з проблем промислового розвитку бджільництва, а потім С.С. Рубін порадив більш перспективне наукове дослідження, пов’язане з гніздовим посівом лісосмуг. 12 червня 1953 року в Харківському сільськогосподарському інституті Олександр Пилипович Данилевський захистив кандидатську дисертацію на тему «Агротехнічні особливості гніздових посівів дуба в південній частині Лісостепу». З підготовкою докторської теж було не просто не раз теми досліджень змінювались, тому науковцю доводилося знову й знову все розпочинати з початку. Зрештою Олександр Пилипович підготував докторську дисертацію на тему «Продуктивність зерно-бурякових сівозмін з різною структурою посівних площ в умовах Лісостепу України», та захистити її не встиг. За тиждень до захисту стався інсульт. Важка недуга не дала здійснитися його планам та задумам.
На 59 році життя, 26 березня 1981 року, Олександра Пилиповича не стало. Та він назавжди залишився у пам’яті і серцях студентів, аспірантів і всіх тих, хто з ним працював. Олександр Пилипович Данилевський був багатогранною, талановитою, високоосвіченою, вимогливою та відповідальною особистістю. Студенти поважали і любили його. Свою навчальну дисципліну Олександр Пилипович любив, знав досконало, викладав її просто та доступно. З радістю ділився своїми знаннями, ідеями та порадами. На його заняттях панувала атмосфера взаємоповаги та взаєморозуміння. Хоч викладачем він був принциповим та вимогливим, але студенти завжди відчували його добре серце та щирість.
Саме Олександр Пилипович у середині 60-х років минулого століття розпочав дослідження з питань сівозмін. Як науковця з великої літери його знали всі «сівозмінщики» країни, завдяки особистим зустрічам або ж через наукові публікації. Він досконало володів методикою закладання і проведення польових дослідів. За його активної участі складався план досліджень на дослідному полі кафедри та розроблялися широкомасштабні агротехнічні схеми тимчасових та стаціонарних дослідів. Ці досліди були місцем наукової інформації, де проходило навчання студентів і виробничників, наукові дослідження аспірантів. Вони демонструвалися великому загалу науковців, які брали участь у конференціях та координаційних нарадах.
Завдячуючи Олександру Пилиповичу Данилевському багато науковців проторувало шлях у велику науку. Він був талановитим і творчим науковим керівником. Його називали «віце-керівник», щоденно напружено працював з аспірантами та дипломниками, на всіх у нього був час та цікаві, актуальні дослідження. Саме завдяки йому багато аспірантів кафедри землеробства успішно захистили свої кандидатські дисертації: М.І. Чапалда, В.О. Опришко, Ю.Ф. Терещенко, В.П. Сигида, О.М. Геркіял, Н.Б. Шептій, М.А. Вихристюк, А.З. Моспанок, П.А. Рубан, В.П. Гордієнко, О.І. Зінченко, А.Ф. Чекаленко, В.О. Єщенко та багато інших.
Крім викладацького навантаження, керівництва дипломними та аспірантськими роботами він часто їздив на дослідні ділянки та поля підшефних господарств, здійснював керівництво госпдоговірними темами, науковим студентським товариством з регулярним випуском наукового бюлетеня, науковим гуртком кафедри, організацією студентських наукових конференцій. Були також щоденні доручення С.С. Рубіна та особисті наукові дослідження, написання статей, підготовка власної дисертаційної роботи.
Про таких людей, як Олександр Пилипович кажуть «він жив роботою», «він горів роботою». Та його старання не були марними, як зерно, кинуте у чорну ріллю, зійшло багатим урожаєм, так і його учні стали знаними науковцями і керівниками, які примножують напрацювання свого наставника та навчають нове покоління.
Оксана Свистун, фахівець першої категорії наукового відділу,
завідувачка музею історії Уманського НУС
