Бджоляр – солодка професія, кропітка праця, натхненна радість (до 140-річчя від дня народження Нестерводського Василя Антоновича)

Наша багата й оригінальна культура формувалася численними поколіннями українського народу. Протягом століть наші предки примножували життєву мудрість та залишили цінні настанови щодо способу життя. Це – автентичні світовідчуття та світосприймання українського народу.

Знання про навколишній світ і природу складали основу господарсько-побутової культури українців. Вони закладалися в українських святах, обрядах і фольклорі, які об’єднують цілий комплекс традицій, звичаїв і раціональних практик, що забезпечували сталість життя спільноти.  Українські традиції пояснюють та обґрунтовують нашу духовну цінність, міжособистісні стосунки, взаємини між людьми та природою, а ще мають велике значення для утвердження національної свідомості українців. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність та історію.

Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережно передавали від покоління до покоління. Звичайно, відбувалася постійна трансформація обрядових дійств, деякі їхні елементи зникали, замінювалися іншими, але основний зміст і сакральний сенс зберігалися.

Одним із обрядових дійств, яке святкують на Україні і нині, є Медовий Спас. Його ще називаютьМаковія (Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас, Маковея) – народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці, яке відзначають у перший день Успінського посту 14 серпня (1 серпня за старим стилем).

Медовим Спасом називають перший Спас – 14 серпня, тому що стільники у вуликах до цього часу наповнені вщерть і пасічники починають збір меду. На це свято за традицією дозволялося їсти освячений у церкві мед і готувати різні страви з ним, які вважалися святковими.

В Україні завжди шанобливо та з повагою ставилися до бджіл, які є основними запильниками ентомофільних культур.  Жоден вид домашніх і диких тварин, який використовує людина для отримання продуктів харчування та сировини, не пов’язаний так із зовнішнім середовищем, як медоносні бджоли. Саме від погодно-кліматичних умов залежить їх медозбір, життєдіяльність і розвиток. Бджолина сім’я – це цілісна біологічна та господарська одиниця, яка сама здобуває необхідні для життєдіяльності корми, обирає й освоює житло, підтримує необхідні умови існування всередині гнізда.

Крім того, бджоли сприяють вирішенню агроекономічних проблем – виробництво меду, воску, квіткового пилку, маточного молочка, прополісу, бджолиної отрути й інших продуктів.

Напередодні святкування в Україні Медового Спасу хочеться згадати викладачів, які працювали у різний час в Уманському національному університеті садівництва, навчаючи своїх вихованців такої благородної і почесної спеціальності, як бджільництво. Вони, хоч і опосередковано, та внесли вагомий вклад у розвиток пасічництва на Україні. Уманське училище поступово стало центром, куди йшли люди за знаннями з бджільництва.

Бджільництво, як предмет, вивчалося в училищі ще з початку заснування, та коли в 1892 році було придбано навчальну пасіку, його вивчення розширили до спеціалізації. У 1894 році, за наказом Міністерства землеробства, державної власності та земств, для ознайомлення народних вчителів, селян й інших сільських мешканців з раціональним веденням різних галузей сільського господарства, на базі училища організовуються Уманські курси для вчителів народних шкіл з плодівництва, городництва та бджільництва.

Особливого розквіту пасічництво в Уманському училищі садівництва і землеробства набуло, коли на викладацьку роботу прийшов відомий вчений, видатний фахівець у галузі бджільництва Іполит Іванович Корабльов. Це був справжній професіонал, фанат своєї справи, який активно пропагував одну з найдавніших галузей сільського господарства – бджільництво. З його приходом в училищі почали інтенсивніше проводити навчання на курсах для народних вчителів, де ознайомлювали населення з основами пасічництва. Крім них, тут проходили навчання всі бажаючі: міністерські та церковно-парафіяльні слухачі, були так звані сторонні особи, наприклад, дружина інспектора училища, полковник з Кавказу, селянин із сусіднього села. Отримавши знання з раціонального ведення бджільництва та вивчивши новітні розробки в цій галузі, вони пропагувати їх та сприяти переходу від колод до рамкових вуликів. По закінченню навчання для курсантів проводили екзамен. Хто витримував іспит – отримував посвідчення належного зразка, а кращим випускникам надавалося право безкоштовно отримати від училища насіння та різний посадковий матеріал на суму 15 рублів. Крім того, вони отримували подарунок – власноруч виготовлений дванадцятирамковий вулик з набором інвентарю, комплект наочних посібників з техніки та технології догляду за бджолами, а також насіння медоносів. По завершенню навчання, курсанти давали обіцянку поширювати набуті знання серед людей і прививати їм навички культурного бджільництва.

Саме І. І. Корабльов зумів розгледіти вкурсантові з бджільництва,  випускникові 1909 рокуВасилеві Нестерводському, людину, істинно віддану цій справі. І він не помилився: у майбутньому Нестерводський став справжнім науковцем у галузі тваринництва та гідним послідовником Іполита Івановича.

І в 2022 році Василеві Антоновичу Нестерводському, кандидату сільськогосподарських наук, талановитому вченому та педагогу, виповнилося 140 років (1882–1977) від дня народження. З його ім’ям пов’язане становлення в Україні промислового бджільництва та створення промислових державних пасік.   

Народився Василь Антонович Нестерводський 12березня (28 лютого) 1882 року в с. Тараклія Аккерманського повіту Бессарабської губернії (нині місто на території Молдови). У 1903 році навчався в Балтській учительській семінарії (нині – Одеська обл.). Склавши екстерном екзамени за курс учительської семінарії, почав працювати вчителем у селі Лабушне Балтської волості. Своє покликання, яке стало справою всього його життя, Василь Нестерводський віднайшов під час навчання у 1909 році на курсах при Уманському училищі садівництва і землеробства, де пасічну справу викладав І. І. Корабльов.

Отримавши запрошення від І.І. Корабльова, В. А. Нестерводський у 1911 році погодився на посаду помічника завідувача пасіки при Уманському училищі садівництва і землеробства. Весною 1912 року він розпочав роботу, де широко розгорнув освітянську та дослідницьку роботу під керівництвом свого вчителя. У 1914 році написав свою першу наукову працю «Перегін бджіл». Пасіка при Уманському училищі садівництва і землеробства була дослідно-показовим центром. Для вивчення прогресивних методів бджільництва до Умані приїздили пасічники майже з усієї України. Про це свідчить золота медаль, якою були відзначені здобутки пасіки Уманського училища садівництва і землеробства у 1912 році. Василь Антонович пропрацював  з Іполитом Івановичем Корабльовим 5 років. За цей час він став кваліфікованим фахівцем у галузі бджільництва, його вірним помічником і гідним продовжувачем на пасічницькій ниві.

У 1917–1922 роках Василь Антонович розпочав самостійну роботу на Харківщині, де завідував пасікою Дергачівського середнього училища садівництва і землеробства та одночасно читав курс бджільництва у Харківському сільськогосподарському училищі.

Враховуючи професійні й організаторські здібності, Василь Антонович був переведений із Харківського училища до Голосіївської пасіки, яка під його керівництвом незабаром стала галузевою структурою навчально-дослідного господарства Київського сільськогосподарського інституту та базою для навчання студентів. Тут він пропрацював з 1922-го до 1928 року, та широко розгорнув наукові дослідження. Одночасно у 1923–1930 роках займав посаду викладача бджільництва в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті.

Усі свої напрацювання, результати досліджень, експериментів і спостережень, перевірених на практиці, Василь Антонович описав у книгах: «Бджільництво» (1925), де узагальнив актуальні проблеми розведення бджіл, та «Пасіка» (1926), в якій писав: «Бджоли надзвичайно працьовиті, ощадні, справні та мають високі чуття суспільності й самопожертви, тому й пасічники бувають працьовиті, справні та добрі». У 1927 році ним видана наукова праця «Як викохати та вибрати добру бджоляну матку», де автор зробив узагальнення зарубіжних наукових розробок і власного досвіду з виведення маток на основі результатів, отриманих на Голосіївській дослідній пасіці.

Працюючи спеціалістом Укрсадовинтресту (1931–1941 рр.), Василь Антонович доклав багато зусиль для організації пасік у великих державних господарствах, піднесення племінної справи, проведення виробничих дослідів. Узагальнення даних у радгоспах Укрсадовинтресту та досвід роботи Голосіївської пасіки під Києвом були висвітлені в науковій праці з назвою «Кочове бджільництво», що побачила світ у 1939 році.

У 1931–1941 роках Василь Антонович викладав пасічництво в Боярському технікумі бджільництва Київської області. Саме в цей час виникла ідея створення вулика-лежака на 20 рамок Дадан-Блатта, оскільки поширений тоді вулик-стояк на 12 рамок з магазином на рамку Дадан-Блатта не задовольняв вимог розвитку сили сімей і сприяв передчасному та надмірному роїнню бджіл. Продемонстровано його було на скликаній Укрсадовинтрестом взимку 1932 р. нараді по бджільництву. Учасники наради ухвалили рішення щодо перевірки вулика на Українській дослідній станції бджільництва та в радгоспах Укрсадовинтресту. Виробництво цього вулика-лежака на 20 рамок розпочали вже через рік, коли було остаточно розроблено й удосконалено його конструкцію. Масове ж виготовлення та забезпечення ним колгоспів було схвалено у 1937 році нарадою обласних спеціалістів і райінструкторів бджільництва при Наркомземі УРСР.

До 1944 року Василь Антонович викладав бджільництво у Боярському технікумі, потім повернувся до Київського сільськогосподарського інституту, де завідував кафедрою бджільництва (1945–1947 рр.), відновив Голосіївську пасіку, створив навчальний музей і лабораторію. У 1947 році захистив кандидатську дисертацію, здобув науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук та одержав звання доцента, з 1955 року – почесний член кафедри спеціальної зоотехнії Української сільськогосподарської академії. Праця в Голосієво на освітянській ниві та дослідження на пасіці зайняли більшу частину його життєвого шляху аж до початку 70-х років ХХ століття, де він вдало поєднував теорію і практику.  Ім’я В. А. Нестерводського присвоєне кафедрі технології виробництва продукції бджільництва НАУ.

Селекція та племінна робота у бджільництві знайшли належне висвітлення у навчальній роботі і наукових працях В.А. Нестерводського, які були опубліковані у 25 наукових роботах та в 40 журнальних статтях. Вчений переконливо доводив доцільність і переваги чистопородного розведення українських степових бджіл.  Дослідницька діяльність В.А. Нестерводського всеохоплююча: він всебічно розробив теоретичні та практиці питання зимівлі бджіл і догляду за ними протягом сезону, комплекс прийомів щодо підвищення їх льотної діяльності, створив похідну лабораторію для визначення паді в меду, рекомендував виробництву ефективні способи кочівлі бджіл на медозбір, а також дбав про медоносні ресурси для незамінних запилювачів рослин. Особливого значення В.А. Нестерводський надавав справі підготовки кадрів з бджільництва, пропаганді знань серед широких верств населення, підготовці наукових працівників. Він вважав, що бути пасічником може лише людина, яка любить бджіл.

Вчений був патріотом вітчизняного бджільництва, любив рідний край і відзначав, що ніде не цінували так бджіл, як у слов’ян, ніде не здобували таку силу меду та воску, як в Україні, ніде не виготовляли таких смачних напоїв та страв з меду, як у нас. На підтвердження цьому можна сказати, що українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу та красу з її лона; усі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість і настанови предків, які закладені в українських звичаях і фольклорі, адже це світосприйняття нашого народу. Отож ,не забуваймо про своє коріння і людей, які примножували та збагачували наші надбання, пам’ятаймо про прямий обов'язок перед ними і продовжуймо їх справу. Гарного та щедрого вам Медового Спасу!

Література:

Вчені-селекціонери у тваринництві / УААН; наук. ред. М. В. Зубця, В. П. Бурката. К.: Аграрна наука, 1997. С. 140–141. (Українські вчені-аграрії ХХ століття; кн.1). БЕРЕЗЕНЬ 110 років

Оксана Свистун, фахівець першої категорії наукового відділу,

завідувачка музейної кімнати історії Уманського НУС