7 грудня - Всесвітній День української хустки
Ромітка, тибеткова, бавниця, опиначка — усе це «імена» української хустини. Ініційоване групою активісток, це молоде свято, завдяки діаспорі, набуло статусу всесвітнього.
Жіночий колектив Уманського національного університету садівництва також долучився до колоритного флешмобу. Адже автентичне вбрання є не лише частиною нашого минулого, надбанням нації, а й основою ідентифікації українського народу на майбутнє. І саме такі традиції, виплекані поколіннями предків і збережені та примножені сучасниками, становлять основу виховання студентської молоді в навчальному закладі.
Історично хустка прийшла на заміну обрусу (квадратна тканина, якою вкривали голову, не зав’язуючи) і намітці (прямокутне полотнище з орнаментом по коротких сторонах), хоча часто можна зустріти їх поєднання. Цікаво що «правильна» українська хустка мала біле тло, а от кольорові варіації мають турецьке коріння.
За часів Київської Русі жінки використовували як головний убір убруси – рушники білого кольору, часто прикрашені українською вишивкою, укладені навколо підубрусника (невеликої м’якої шапочки, що збирала та прикривала волосся). Убрус зав’язували або підколювали під підборіддям. Його краї покривали плечі жінки. У теплу пору року убрус могли закріпити обручем, а в холоди надівали поверх нього хутряну шапку. Особливо цінним вважали убрус із шовкового оксамиту, який передавали з покоління в покоління. На зміну обрусу прийшов очіпок, у XVI–XVII століттях традиційним головним убором жінки Подніпров’я була біла бавовняна хустка, з XVIII століття в моду ввійшли хустки з яскравим квітковим орнаментом.
Хустка могла багато розповісти про матеріальний статок жінки та її родини. За хустиною можна було дізнатись і про вік жінки: молодиці носили яскраві, жінки поважного віку – темніші. Найдорожчими хустками вважалися оксамитові чи шовкові. Хустка була символом набуття дівчиною статусу заміжньої жінки і донині ще використовується у весільних обрядах. Відома в Україні та світі дослідниця старовинних українських традицій Галина Лозко, зазначає, що старовинні хустки виготовляли майстерно, особливо ретельно виплітали китиці чи «пацьорки», адже головний убір був наділений магічною силою оберегу.
Усі техніки носити та пов’язувати хустку набувають шанобливого ставлення, як і мистецтво, скажімо, зав’язування пасок на кімоно. Народні й аматорські колективи безутомно працюють над спадщиною української минувшини в дослідженнях історії української хустки, мода на даний головний убір повертається та переосмислюється молодими локальними брендами. Хустина має усі шанси перейти від статусу «елемент народного костюму» до «мастхев» сучасного гардеробу. Українська нація прекрасна своєю духовністю, має звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Українці, відчуваючи природу, черпали здоров’я, силу та красу з її лона, а творчість направляли на зміцнення роду. Саме тому ми нині маємо можливість бути вільним, сильним духом народом.
Українські традиції, свята, обряди, фольклор – риси, за якими ідентифікується, пізнається народ. Вітаємо з молодим святом та маємо обов’язок зберегти багату й оригінальну культуру, надбану нашими предками.
Пресцентр Уманського НУС
Фотогалерея
