08.05.2021 421

Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни

Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни

День пам’яті та примирення – це спогад про героїчне і трагічне водночас. Війна з Німеччиною була найбільшим глобальним збройним протистоянням в історії людства. Саме солдати й офіцери винесли на собі весь тягар фронтової буденності. Кожного дня війни, на кожному клаптику лінії фронту, втілювали в життя оперативні задуми ті, хто чесно та самовіддано виконували свій військовий обов’язок. І ми, сучасники, зобов’язані віддати данину поваги всім, хто поклав своє життя у боях.

Впродовж усієї війни Україна залишалась епіцентром бойових дій. Вогняний вал двічі прокотився її територією: спочатку із заходу на схід, потім – у зворотному напрямку. У роки війни загинув кожний п’ятий житель України. Її економіку було знищено, а багато населених пунктів ‒ повністю або частково зруйновано. Величезні матеріальні втрати відкинули країну на десятки років назад. У цьому протистоянні Україна зазнала найбільших людських жертв: за різними даними  від 8 до 10 млн осіб. Не піддаються осягненню, а тим більше підрахунку, моральні страждання людей, у яких війна назавжди забрала рідних і близьких, житло та майно, життєві перспективи...

У 1941 р., у зв’язку з окупацією низки країн Східної Європи, відчувалося наближення грізних подій. Усі говорили про неминучість війни з Німеччиною. Тому на початку 1941 р. Уманський військовий комісаріат розпочав призов на військову перепідготовку.

Війна не оминула і колектив Уманського сільськогосподарського інституту, перервавши його мирну працю. 22 червня 1941 року, після виступу Народного Комісара іноземних справ СРСР, на центральній площі біля головного навчального корпусу № 1 відбувся багатолюдний мітинг студентів, викладачів, робітників і службовців. На ньому виступаючі закликали до боротьби з ворогом, давали клятву віддати всі свої сили для перемоги. Студенти разом з викладачами рушили до Уманського військового комісаріату з вимогою направити їх у діючу армію. Був мобілізований автомобільний і вантажний транспорт інституту та навчально-дослідного господарства. Поспішно завершились державні випускні іспити. Військовозобов'язані випускники відразу призивалися в армію. У перші дні війни пішли на фронт офіцери запасу: секретар парторганізації І.М. Демченко, професор М.І. Лопатін, доценти І.І. Біулоус, С.А.Самцевич, старший викладач Б.І.Торговець, викладачі С.Н. Беззубенко, В.В. Ковальов, М.І. Бондаренко, асистенти О.М. Федченко, М.Н. Корзунецький, П.М.Федченко, В.В.Ковальов, директор навчально-дослідного господарства І.П. Головченко, агроном І.К. Сукач, механік А.М. Семез, студенти Д.І. Дункан, М.Г. Моцар, В.С. Мартиновський, Л.О. Мульченко, Ю.Д. Котик, О.Д. Хоменко, В.А. Хлівнюк, С.О. Тупчієнко, В.М. Підгорний, А.К. Байда, Є.З. Дишлюк, О.І. Скрипка, Є.І. Юзвак, В.Ю. Задорожний, В.С.Мялковський та багато інших. У грізну пору війни 350 викладачів, співробітників і студентів, а також випускників попередніх років, стали на захист рідної землі, проявили справжній героїзм і доблесть у боях з ворогом, 80 з них навіки залишились на полі бою...

На початку липня 1941 р. у будівлях головного корпусу інституту та в інших корпусах розвгорнулась робота з перебудови для розміщення військового госпіталю. Розпочалося завезення майна та засобів індивідуального захисту. На території проводилися земляні роботи з влаштування укриттів від бомбардування. Директор інституту Д.З. Гавриш був призначений комісаром військового госпіталю. Медсестрами та санітарками госпіталю добровільно стали студентки Н.Д. Гуменюк, Г.П. Сокур, Н.Д. Гуцалюк, М.Я. Лісовенко, М.А. Кучевська, О М. Хоменко О.Т. Юзеня. Багато з них влилися в діючу армію. Усю війну пройшла з евакогоспіталем секретар-друкарка М.Г. Русатьє.

В інституті під керівництвом доцента кафедри суспільних наук В.В. Розенберга та декана плодоовочевого факультету П.Л. Іванченка Уманським райвійськкоматом було сформовано дві групи студентів. 11 липня 1941 р. їх відправили на південь до м. Нікополь для формування військових частин і на підготовчі курси командного складу армії. Розподіл решти викладачів і співробітників по військовим частинам відбувся 18 липня. Крім того, був створений винищувальний загін, для боротьби з десантниками, закинутими ворогом у тил військ для диверсійної роботи. До нього ввійшла частина робітників і співробітників інституту, що не були призвані в діючу арію.

В інституті припинилися академічні заняття, весь колектив зайнявся роботами, пов’язаними з військовим часом. Це були переважно евакуаційні роботи з відправки майна інституту в тил. Війна стрімко насувалася, тому до 25 липня більша частина сімей викладачів вирушили з міста на схід. В інституті залишилися люди похилого віку, які приглядали за оранжереями та пасікою. Наприкінці липня 1941 р. Уманський сільськогосподарський інститут був евакуйований до Луганська, а пізніше – до Таджикистану.

1 серпня 1941р. ворожі війська окупували місто. На території інституту та навчального господарства розташувалися солдати та техніка вермахту.  Розпочалися пограбування та погроми навчальних будівель інституту, нищення інститутського майна, обладнання, приміщень, грабіж зернових запасів в складах учгоспу, ферм, садів та інших цінностей. Умань перебувала в окупації довгих два роки сім місяців і 9 днів.  

У перші дні окупації працівники інституту під керівництвом завідуючої бібліотеки В.І. Пашиної, асистента кафедри ботаніки В.С. Горячової, лаборантки З.М. Кавальчук, бухгалтера М.І. Латюка, співробітника інституту механіка М.І. Коцюбинського заховали найцінніші фундаментальні видання бібліотеки в одному з підвальних приміщень, відгородивши глухою цегляною стіною. Хоч на території інституту розміщувалися німецькі військові з’єднання, схованка не була відкрита. Саме ці книги стали основним джерелом друкованої літератури у навчанні студентів після звільнення Умані.

Співробітники інституту зазнали важких випробувань. Усі викладачі, студенти, робітники та службовці, які залишилися у ворожому тилу, в міру своїх сил наближали перемогу.  Кілька викладачів і студентів брали участь у підпільній роботі та допомагали партизанам. Серед них – А.Т. Вольський, С.О. Тупчієнко, Л.П. Рябова, К.М. Береговенко. Професор М.М. Шкварук, доцент І.П. Жабикін, садівник Л.О. Казарінов врятували від руйнування і пограбування оранжереї.

У роки окупації загарбники завдали значних руйнувань інституту та знищили його матеріально-технічну базу: в липні 1941р. було зруйновано будинок студентського гуртожитку.

У 1944 р. на землях Черкаської області розгорнулася одна з найбільших битв Другої світової ‒ Корсунь-Шевченківська операція.

Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни

10 січня 1944 р. ворожі війська змушені були залишити місто Умань, а 12 січня їм вдалося тимчасово його повернути. Розуміючи, що цей бій вони програли, під час відступу було спалено більшість об’єктів міста, в інституті такими стали головний навчальний корпус, житлові будинки та квартири професорсько-викладацького складу, студентські гуртожитки, лікарня. Пограбували лабораторне обладнання кафедр, з бібліотеки було вивезено понад 5 тисяч примірників унікальних книг, вирубано помологічний і гібридний сади, знищено дослідні ділянки та колекційні розсадники, вивезено продуктивну та робочу худобу, птицю, сільськогосподарські машини. Загальні збитки, завдані окупацією інституту, склали понад 10 млн. карбованців.

Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни

Зусиллями Другого Українського Фронту 10 березня 1944 р. м. Умань було звільнено. 12 березня доцент І.І. Білоус провів інвентаризацію стану інститутського господарства. В інституті були відсутні навчальні приміщення, зруйновано водопостачання, вцілілі будівлі не опалювалися, не вистачало житла для студентів і викладачів, навкруги панувало бездоріжжя. Проаналізувавши отримані дані та потреби країни, І.І. Білоус доповів керівництву міста та району про можливості відновлення навчального закладу. Розпочалися роботи з ліквідації наслідків окупації. І 15 березня було прийнято рішення про відновлення роботи інституту.

Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни
Уманський сільськогосподарський інститут (УНУС) у роки війни

Виконуючим обов’язки директора було призначено доцента І.І. Білоуса. По крихтах збирали обладнання для аудиторій, лабораторій і кабінетів, на стінах від керосинових ламп снували тіні, а в студентській столові видавали мізерний пайок. Усі відбудовчі роботи проводилися співробітниками інституту разом із населенням міста. Вони відновлювали інститут, натираючи криваві мозолі на долонях, довбали кирками бруківку, відроджували навчально-дослідне господарство. Саме в післявоєнний період на території інституту з’явилися нові будівлі.

Активну участь у відновленні матеріальної бази інституту брали технік-будівельник С.Н. Березницький, завідуючий господарською частиною І.М. Рейвах, працівники П.А. Томашенко, І.П. Віштал, Ф.І. Волосенко, А.К. Тительников, А.Р. Марусяк, сестри М.С. та Х.С. Слобідські та багато інших.  За активної участі співробітників кафедри механізації ‒ доцента К.П. Моторного і старшого лаборанта-механіка М.І. Коцюбинського з залишених окупантами машин й іншого військового спорядження було зібрано п’ять тракторів і один вантажний автомобіль, а також обладнано ремонтну майстерню.

У надзвичайно жахливому стані перебувало навчально-дослідне господарство: не було тракторів, коней і сільськогосподарських машин для обробітку ґрунту, насіння та садивного матеріалу, щоб засіяти поля. З допомогою інтендантської частини Другого Українського фронту розпочалися відновлювальні роботи в навчальному господарстві. З їх допомогою було проведено обробіток ґрунту на полях і в садах, що вціліли, засіяно поля та посаджено городні культури.

25 квітня 1944 р. наказом Наркомзему УРСР було юридично оформлено початок діяльності Уманського сільськогосподарського інституту. Фактично, на 1травня були підготовлені всі вцілілі аудиторії та лабораторії, а також майже завершено комплектування кафедр професорсько-викладацьким складом. Було складено розклад занять й оголошено набір студентів на 1-ий курс і слухачів підготовчого відділення. Почали реєстрацію прибулих на навчання студентів агрономічного та плодоовочевого факультетів з 2-го по 4-ий курсів. Початок навчання на всіх курсах та підготовчому відділенні було призначено на 9 травня.

Після важких випробувань і пережитих страхітливих днів окупації знову пролунав перший дзвінок, що сповістив про відновлення навчання в інституті. Розпочалася ритмічна діяльність навчального закладу. Тривали роботи з відбудови матеріально-технічної бази інституту та завершення підготовки до початку навчання на всіх курсах і факультетах. На 1 вересня 1944 р. в інституті було скомплектовано 20 кафедр, у складі яких працювало 5 професорів. Восени 1944 . відбувся перший післявоєнний випуск спеціалістів сільськогосподарського виробництва. 13 осіб успішно закінчили інститут, з них 7 агрономів-рільників і 6 агрономів-плодоовочівників. Хоч у вересні 1944 р. Уманському сільськогосподарському інституту виповнювалося 100 років з дня заснування Головного училища садівництва в Одесі, на базі якого він розгорнув свою діяльність,  проведення святкування ювілею було відкладено.

Сотні викладачів, співробітників і довоєнних студентів і випускників інституту були удостоєні високих урядових нагород: Глібко Ю.К. був нагороджений Зіркою Героя, Клименко Г.Ю. – трьома Орденами Слави (І, ІІ. і ІІІ ст.), три особи були відзначені орденами Леніна, сім – Червоного Прапора, сімнадцять – відзнакою «Вітчизняної війни І і ІІ ст.», одна – «Богдана Хмельницького», двадцять вісім – «Червоної Зірки», сім – «Слави ІІ і ІІІ ст.» та медалями: шістнадцять – «За відвагу», двадцять один – «За бойові Заслуги», вісімдесят три – «За перемогу над Німеччиною», один – «За перемогу над Японією» та багатьма іншими нагородами.

Перемога у Другій світовій війні була одержана в ім’я миру і життя на землі. 

 

Оксана Свистун, фахівець першої категорії відділу ІВКТТ,

завідувачка музею історії Уманського НУС