06.01.2021 225

Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят

Зараз жодна людина не може собі уявити зиму без новорічних свят. Проте традиція святкування Нового року в ніч з 31 грудня на 1 січня відносно молода – їй всього 321 рік. До цього чергове літочислення розпочинали 1 вересня, ще раніше – 1 березня.

Однією з реформ, запроваджених  російським  імператором Петром I в 1699 році, став відлік нового року з 1 січня. При цьому він зберіг Юліанський календар. Різдво припадало на 25 грудня, а Новий рік святкувався уже після нього. Тому  тоді застілля не відбувалися під час різдвяного посту, як зараз. У 1918 р., за ленінським указом, Росія перейшла на Григоріанський календар, але церква цього переходу не прийняла. З тих пір Різдво святкують 7 січня (25 грудня за старим стилем), а Новий рік припадає на найсуворіший тиждень посту. Саме тоді виникла традиція відзначати Старий Новий рік за старим Юліанським календарем. У 1919 р. більшовики скасували і Різдво і Новий рік. Це були робочі дні, а ялинка була оголошена «попівським звичаєм». У цілому Царська Росія часів Петра I тільки закладала традиції святкування Нового року та Різдва, однак свята настільки вписалися в календар, що через ІІІ століття стали одними з найзначущих і очікуваних.

Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят

Новорічні традиції зазнали безліч змін: від обов'язкового святкування за указом імператора до тихих домашніх посиденьок за закритими дверима.Дні свята не завжди вважалися вихідними. Довгий час 31 грудня, 1 січня і всі наступні до Різдва дні були робочими. Однак найперше свято за царським наказом відзначали цілих сім днів.

Новий рік в ніч з 31 грудня на 1 січня носив більш світський характер, прийнято було запрошувати компанії або до себе додому, або самим ходити в гості. Однак і для простого народу, і для дворян свято не було б святом без зимових розваг, які теж називали «ялинками»: ярмарків, вуличних гулянь, скачок на трійках, катання з гір на санчатах, на ковзанах по льоду, потішних балаганів і вечірніх феєрверків.

 Після 1917 р. новорічні свята в Росії були скасовані та поновилися лише в 1935 р. У 1840 р. в оповіданні В. Одоєвського вперше з'являється персонаж  Дід Мороз з ім'ям Мороз Іванович. Його характер був суворий, але добрий. Так поступово став складатися новий образ Діда Мороза. У 1935 р., вперше на святі, в Москві, з'явився Дід Мороз зі Снігуронькою.

Новорічні свята асоціюються, насамперед, з ошатною ялинкою. Існує красива легенда про те, чому ялинка стала символом Нового року. Коли на світ з'явився Ісус, ще одна зірка зійшла на небосхилі. Її світло привернуло увагу багатьох людей і всі вони вирушили до Віфлеєму – в місто, де народився Ісус. Але не тільки люди хотіли побачити Дитину. Тварини та навіть рослини теж прийшли на світло Зорі. Квіти радували новонародженого своєю красою і запахом, дерева – зеленим листям, смачними фруктами. Тільки ялинка не знала, чим вона може порадувати Немовля. Вона стояла позаду всіх, бо дійшла, врешті-решт, з самої далекої Півночі.

Усі квіти та дерева вирішили допомогти ялинці. Яблуня поділилася своїми плодами, квіти подарували ніжні пуп'янки, а легкий пух кульбаб покрив зелені колючки. Ялинка перетворилася на красуню. Вона наблизилася до Ісуса – і він посміхнувся їй. Тоді над верхівкою ялинки засвітилася зірка. Та сама, що привернула всіх до Немовляти.

Символічно на Новий рік існує традиція прикрашати дерево, частіше хвойне. Однак ялинку вперше було використано в Німеччині. А Петро I, який любив просувати європейські звичаї, навіть «вікно» в Європу прорубав, намагався ввести давно пануючий на Заході звичай ставити ялинку на Різдво та Новий рік, видавши указ: «На великим проїжджих вулицях знатні люди перед ворітьми повинні вчинити прикраси з гілок ялівцевих і соснових, а бідним людям – хоча б по одному деревцю або ялиновій гілці на воротях помістити кожному».В обов'язковому порядку мали бути прикрашені двори, ворота і ялинки перед будинками.

З часом не тільки вулиці прикрашали гіллям, а й у будинках почали ставити деревця або  ялинові чи соснові гілки та прикрашати їх, але не іграшками, як зараз, а горіхами, фруктами, овочами і яйцями, цукровими виробами, які символізували родючість, добробут і достаток, та паперовими листівками. На честь урочистого святкування на центральних площах, для масового гуляння ставили велику прикрашену ялинку, стріляли з гармат, запалювали різноманітні свічки та запускали феєрверки. Оскільки перші електричні гірлянди з'явилися тільки в 1895 р. в США, у нашій країні підсвічування ялинок замінювали свічки. Електрична гірлянда в Радянській Росії з'явилася лише у 1938 році.

Варто зазначити, що у світській Росії, за часів правління Петра I,  кулінарні шедеври не були в пріоритеті у період святкування. Більш важливим заходом у знаті були танці та костюмовані бали. На них гостям, як правило, подавали лише напої для втамування спраги. Саме при Катерині II, з'явилася традиція готувати до новорічного столу незвичайні страви, а також дарувати на Новий рік подарунки.

Подарунки в дореволюційній Росії було прийнято дарувати тільки дітям. Причому їх намагалися зробити всі: і в панському домі, і в селянській хаті. Залежно від статків, звичаї поступово змінювалися. Та свято в найяскравішому та найчарівнішому розумінні цього слова було орієнтоване, в першу чергу, на юне покоління. Їм дозволялося не спати у святкову ніч (за винятком дітей до 7 років), усім дарували дрібнички та пригощали солодощами і чаєм, водили навколо ялинки хороводи та співали пісні. Діти завжди з нетерпінням чекали на зимове свято.

До традицій, схожих із сучасними, можна віднести прагнення людей одягнути новий одяг, роздати борги (тільки не в день свята, а заздалегідь), пробачити образи, помиритися з тими, з ким у сварці, викинути старий і битий посуд і все перемити в будинку. Зустрічаючи свято таким чином, люди могли повірити у можливість достатку та щастя в Новому році.

Щодо шампанського, то воно з'явилося на наших столах тільки на початку XIX століття. У Франції шампанське не користувалось особливою популярністю. Російські солдати високо оцінили пишність цього напою після повної поразки Наполеона, коли сама провінція Шампань була зайнята російською армією. У результаті масового споживання ігристого напою, всі підвали вдови Кліко були швидко спустошені, на що вона сказала пророчі слова: «Сьогодні вони п'ють, завтра вони заплатять». І виявилася абсолютно права: через короткий час, потрапивши до Росії, шампанське припало до смаку знаті. Тому наступні 100 років, аж до революції 1917 р., Російська Імперія за обсягом замовлень стала другим у світі споживачем шампанського.  Тільки пізніше ігристий напій став традиційно новорічним. Варто відзначити, що смак сухого брюту здався тоді Імператору досить кислим, тому в нашій країні традиційно використовують солодкі та напівсолодкі сорти шампанського. А найпопулярнішою маркою стала Вдова Кліко.

До революції Новий рік був, мабуть, як зараз Різдво ‒ святом важливим, але не зовсім обов'язковим. У період радянської влади ці свята помінялися місцями не тільки в календарі, а й в традиціях. А теперішні та тодішні традиції святкування були майже однаковими: ялинка, подарунки, частування... Отже, в кінці кожного року в кожній родині 25 грудня святкували Різдво. І так само, як і ми зараз, прикрашали ялинку. Тільки та ялинка називалася різдвяною, а не новорічною.

Найяскравішим в очікуванні радісних подій в новорічні дні в Царській Росії був переддень Різдва – Святвечір. До цього дня завершувався чотиритижневий Різдвяний піст і «до першої зірки» православні утримувалися від прийому їжі. Як правило, Різдво відзначали в колі сім'ї. Святковий стіл обов'язково мав бути багатим і вишуканим – не менше 12 страв. На столах було багато різних м'ясних страв, солодощів і напоїв. Сучасний салат «олів'є», оселедець під шубою, мандарини та заливне на тлі панських страв тих часів виглядають простою закускою. Бальні зали прикрашали об'ємними ялинами, красиво прикрашеними і, як правило, в золотисто-червоних тонах. Взагалі золото та червоний оксамит в оформленні дуже характерні для Царської Росії: як символ перемоги, краси і багатства.

Традиційно красиво прикрашалися вулиці та будинки в основному заможних селян і знаті, але й прості провінційні селяни по-своєму намагалися ошатно оформити свої будинки, переважно підручними засобами та тим, що могли змайструвати самі. При цьому ялинка не завжди була присутня в будинку, часто використовували ялинові гілки, та й стіл був значно скромнішим.

Щодо святкування Різдвяних і Новорічних свят у навчальних закладах дореволюційного періоду, що прирівнювалися до державних установ, то вони проходили майже за однаковими сценаріями.

Так, навчання закінчувалося за п’ять днів до Різдвяних свят, 20 грудня. Для вихованців виділялося чотирнадцять днів канікул, вільних від уроків і домашніх завдань. Коли батьки забирали учнів додому, педагоги постійно нагадували їм про обов’язковість дотримання режиму: підйом, зарядка, вмивання, сніданок, читання книг і все інше повинно проходити як завжди, тобто не дозволялося ніжитися в ліжку навіть дома.

Цікаво, що коли навчання проходило в домашніх умовах, за якихось обставин, то право на двотижневі різдвяні канікули учні все ж мали. Навіть якщо учитель навчав лише одного учня.

Більшість учнів на канікули роз’їжджалися по домівках. Однак були і такі, які залишалися: сироти або ж діти з бідних родин, що проживали дуже далеко. Вони, як правило, навчалися на повному казенному утриманні. Погостювавши деякий час вдома, дехто з них повертався назад до училища, тому що святкувати в колі друзів було цікавіше. Учні, які жили недалеко від навчального закладу, як уманчани чи жителі ближніх населених пунктів, які навчалися в Уманському училищі землеробства і садівництва, могли за нагоди навідувати друзів. До 31 грудня більшість учнів поверталися з канікул, для веселої зустрічі Нового року.

Взагалі всі учні Уманського училища, приблизно за місяць, розпочинали підготовку до святкування спочатку Різдва, головного зимового свята, а потім і Нового року. Перед Різдвом влаштовували концерти та спектаклі, які учні ставили власними силами. В училищі розпочиналися репетиції, вивчалися пісні, вірші, колядки, щедрівки та розучувалися п’єси (іноді по кілька). Крім того, вивчали церковні пісні «Введення Богородиці в храм» та «Христос рождається». У цій підготовці учням дуже допомагали дружини викладачі – як режисери та особливо під час виготовлення костюмів для вистав.

Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят

Скляні ялинкові прикраси були дорогою розкішшю, тому вони найчастіше були з пап'є-маше, їх робили самі учні зимовими вечорами. Також учні виготовляли золоті хлопавки з мереживними паперовими манжетами та сюрпризом всередині, фарбували горіхи золотою фарбою, з кольорового паперу різали та клеїли кошички для цукерок і різнокольорові паперові ланцюги, якими обмотувалася ялинка, та складали ліхтарики.

Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят

Ялинкові прикраси. Початок ХХ століття.

 

Ялинку починали прикрашати напередодні Різдва. На її гілках вішали всі власноруч виготовлені прикраси, а також цукерки, бублики, рум'яні яблучка, підвішені на нитках м'ятні і В'яземські пряники. У виготовлені кошички клали шоколадні ґудзики, обсипані рожевими і білими цукровими крупинками, намисто з цукерок та інші сухі ласощі. І як же ж всім цим було смачно поласувати після свята, саме з різдвяної ялинки!

Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят

Сама ялинка завжди була високою, до самої стелі, а тому надовго наповнювала рекреаційну залу хвойним запахом. Парафінові різнокольорові свічки на ялинці запалювалися слідом одна за іншою вогником, що біг по пороховій нитці. І як же це було чудово та казково!

У переддень Різдва – Святвечір, в день сурового посту, ніхто не їв цілий день, в очікуванні появи першої, «віфлеємської» зірки, що сповіщала про народження Спасителя. Під вечір, одягнувши святковий одяг, усі йшли до домового храму Святої і Рівноапостольної Марії Магдалини, де проходило Різдвяне богослужіння. Після всеношної священик, усі учні, викладачі та їх родини йшли з церкви до головного навчального корпусу училища.

Будівля училища була святково прикрашена, кімнати та коридори яскраво освітлені, прикрашені хвойним гіллям і кольоровими стрічками. По обидва боки рекреаційної зали в одній аудиторії влаштовували імпровізований зимовий сад (нинішні аудиторії № 48 та № 54). З оранжереї сюди переносилися квітучі красиві екзотичні рослини. В іншій стояли столи з шахами, лото та більярдний стіл для розваг гостей, яких запрошували вже на святкування Нового року. А поки їх очікувала святкова трапеза. У столові вже був накритий довгий святковий стіл для Різдвяної вечері. Обов’язковою стравою була кутя, а з напоїв ‒ узвар. Вечеря проходила весело, у піднесеному настрої. Після вечері всі розходилися спати. На другий день продовжувалося традиційне святкування, яке розпочиналося Різдвяною літургією. Ввечері учні ходили до викладачів і всіх знайомих, вітаючи їх колядками, за що отримували в дарунок смаколики та невеличкі подарунки. Сиротам дарували одяг і взуття.

Святковий, піднесений настрій тривав до самого Нового року. Цьому дуже сприяла близькість розташування парку Головного училища, в якому посеред Верхнього ставу влаштовували ялинку, прикрашену переважно виробами з пап'є-маше та паперу. Навкруг ялинки проходило катання на ковзанах.

До ялинки приходили не тільки учні училища, але й усі охочі містяни. Крім того, в парку будували льодову гірку з брил льоду та снігу, які утрамбовували та поливали водою. Коли гірка замерзала, вона ставала досить міцною для спусків на санчатах. А хто хотів більше незабутніх вражень і екстремальних відчуттів, ті розважалися, з'їжджаючи на санках із справжньої гірки, яка донині знаходиться у парковій зоні Дубинка.

Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят
Екскурс до історії святкування Новорічних і Різдвяних свят

Традиційно Новорічний бал проходив з 31 грудня на 1 січня. На Новорічне святкування крім викладачів з сім’ями запрошувалися міський голова, предводитель місцевого дворянства, поміщики та поважні громадяни. А для учнів училища Новорічний бал ставав незабутнім дійством, тому що на нього запрошували уманських гімназисток і учениць з приватних пансіонів. Тож молоді люди веселилися танцюючи до ранку.

Перед початком балу гості направлялися до зали рекреації, де їх пригощали. Потім розпочинались танці – улюблена розвага молоді. Перепочити можна було, відвідавши буфет, облаштований в одній із аудиторій, де була представлена продукція власного виробництва училища: фрукти, вина, варення, повидла, випічка, пастила, сири, м’ясні вироби та інші страви.

Кожен для себе знаходив розвагу: це були танці, більярд, лото, шахи чи просто дегустація з дискусіями. Дехто відпочивав, просто насолоджуючись красою екзотичних рослин. І всі були задоволені і щасливі.

І наостанок – рядки та спогади про свято з щоденника цензора Олександра Нікітенка, історика літератури, професора Петербурзького університету і дійсного члена Академії наук: 

«1 січня 1863 року, вівторок.

Новий рік. Всі начебто раптом збожеволіли, яка біганина і метушня! Що ж це таке? У природі сталася якась радикальна зміна чи в людях? Адже насправді ні найменшого натяку на те, що сталося щось нове, що утворило б кордон між 1862 і 1863 роками. Тим часом з усіх боків сиплються привітання, всі сподіваються на краще, ймовірно, і в цьому році таким же нездійсненним, як і в минулому. А втім, це не зле, що такий звичай існує. За браком справжніх благ людині потрібен хоч привід на сподівання хорошого, кращого. І вся ця біганина – свого роду заняття, яке урізноманітнює звичайну прозу життя».

Для когось новорічна пора – це початок нового життя і великі сподівання та очікування на диво. Для інших – це просто початок чергового календарного року. Хтось підводить підсумки зробленого й окреслює нові плани, а дехто – просто дарує подарунки, зустрічається з рідними та друзями та просто веселиться! А що для вас новорічна пора? Адже всі ми різні, хоча, мабуть, цим і цікаві один одному.

 

Оксана Свистун, фахівець першої категорії відділу ІВКТТ        ,

завідувачка музею історії Уманського НУС