З когорти корифеїв української літератури

Нема для серця
Більшої утіхи,
Як пишатись славним родом
Вовіки і віки.

                                                                                                Пантелеймон Куліш

Панько Казюка, Данило Юс. – український письменник, історик, фольклорист, етнограф, критик і перекладач, автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. 

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 26 липня (7 серпня) 1819 р.

на хуторі поблизу містечка Вороніж, Глухівського повіту ,Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у родині заможного козака.

У дитинстві з цікавістю слухав народні казки, які йому переоповідала двоюрідна сестра, старша за нього на кілька років. Саме тоді майбутній письменник полюбив рідну мову і свій народ.

Навчався Пантелеймон Куліш у Новгород-Сіверській гімназії. Там, разом з товаришами,  читав твори Гулака П., Квітки Г., оповідання Гоголя М. з українського життя. Особливо юного Пантелеймона вразила, випадково придбана збірка народних дум і пісень Максимовича М., яку він вивчив  на пам’ять.

Куліш П. слухав лекції у Київському університеті. Під час навчання  дуже бідував, так що на деякий час мусив покинути університет і став учителювати у школах Луцька та Києва.

У 1843 році в Києві Куліш П. познайомився з Тарасом Шевченко.

Мандруючи Київщиною у 1844-1845 роках Пантелеймон Олександрович плідно працював над збором етнографічного матеріалу для своїх «Записок о Южной Руси».

У 1845 році в журналі «Современник» друкуються перші розділи роману «Чорна рада». У цей час Пантелеймон Олександрович викладає російську мову іноземним студентам Петербурзького університету. Згодом він отримує відрядження до Західної Європи від Петербурзької Академії наук.

22 січня 1847 року Пантелеймон Куліш одружується з Олександрою Білозерською (літературний псевдонім Ганна Барвінок).Старшим боярином на весіллі був Тарас Шевченко. Закордонна подорож молодої родини обірвалась навесні 1847 року у Варшаві – Куліша заарештували, як члена Кирило-Мефодієвського товариства.

Після двох місяців арешту Куліша  вислали в Тулу з забороною писати і працювати в закладах освіти. В Тулі він прожив три роки і три місяці. Працював редактором «Губернских Въдомостей». У 1850 році Пантелеймону Олександровичу було дозволено виїхати з Тули. Родина повертається до Петербургу. Куліш поступає на службу до Міністерства Державного  Майна, та через рік  залишає столицю і повертається з дружиною в Україну.

Попри заборону писати він продовжує працювати на літературній ниві. Друкується у періодичних виданнях під псевдонімами: Николай М., Іродчук, Ломус, Хуторянин. У 1856-1857 роках видає російською мовою два томи етнографічного збірника «Записки о Южной Руси». У 1960 році побачив світ його український альманах «Хата». В 1861-1862 роках Куліш друкував в журналі «Основа» багато  своїх критичних, публіцистичних, історичних праць, а також поезій і оповідань. У 1862 році видав збірку своїх поезій «Досвітки». Пантелеймон Куліш переклав на українську мову Пятикнижжя Мойсеєве, Псалтир, книгу Іова і Новий Завіт.  Останні роки життя Пантелеймон Куліш прожив на своєму хуторі Мотронівці Борзенського повіту, Чернігівської губернії, де і відійшов у вічність 2(14) лютого 1897 року.

У подружжя Кулешів не залишилось прямих нащадків – тільки Україна, яку вони безмежно любили. Тож  його   великий літературний скарб належить кожному українцю і доторкнутись до нього можна в наукових, міських, сільських, шкільних бібліотеках.

Наших читачів запрошуємо на абонемент художньої літератури. Можливо ваше серце полонить вірш Пантелеймона Куліша «До Ганни Барвінок»:

О, ні! з тобою ми, пречиста, не помрем:
Зіставим дві душі у любій Материзні.
Світитимуть вони спарованим огнем
 Народу темному, безбатченку в Отчизні.
У рідній мові нас поставлять во главизні.
 Ми з кожним народом потомків оживем.
І без кінця добро, всього дорожче, волю,
З ним розсіватимем по предківському полю.

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар

и