-= Меню =-

Сила нескорених: присвята Дню захисників і захисниць України

День захисників і захисниць України – свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. З 2015 року є державним святом і вихідним днем.

Верховна Рада 14 липня 2021 року перейменувала державне свято День захисника України на день захисників і захисниць України. «У збройних силах України служать 31757 жінок», – вказує авторка законопроекту № 2325 «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України» Марина Бардіна. Близько тисячі з них старші офіцери, йдеться в пояснювальній записці до законопроекту з посиланням на данні міністерства оборони. Статус учасниці бойових дій за участь в АТО/ООС отримали 9916 військовослужбовець. Із 2014 року 166 військовослужбовець нагородженні державними нагородами.

Це свято кожного, хто в той чи інший час віддав свої знання, силу, мужність задля процвітання нашої держави, збереження її незалежності та територіальної цілісності, хто несе почесну варту на захисті народу України. Але не все так лежить на поверхні, про це свято, як здається. Витоки свята захисника України тікають далеко в глиб нашої української історії. Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV – початку XVI ст., а перша згадка про козаків датована 1489 і 1492 роками, саме від тоді нашу країну боронили справжні герої сильні духом та холодні серцем.

День українського козацтва відзначають в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня. Саме тому Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

Як писав ще французький дипломат Жан-Бенуа Шерер у своїй історичній праці «Аннали Малої Росії, або історії запорозьких та українських козаків», виданий 1788 року в Парижі, Покрова Пресвятої Богородиці було для козаків великим святом, оскільки їхню церкву було присвячено Діві Марії. Із давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Богородиця була заступницею козаків у походах, її зображення було вибите на хрестах, які вони носили. На Покрову козаки проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину. Першу церкву на честь Покрови запорожці побудували у 1969 р. на Чортомлицькій Січі.

В Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента національної і територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917- 1920 рр. Третя – вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень: козацького земляцтва (1984), що у 1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького козацького товариства «Запорізька січ» (1990); «Козацьке товариство Київщини» (1990) та інші. Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків. 14 жовтня 1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори. Протягом 1990-2014 рр. українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

В Україні зареєстровано близько десятка всеукраїнських громадських організацій українського козацтва та більш, ніж п'ятсот обласних, районних, міських і сільських козацьких утворень. Серед них «Українське козацтво» (1991), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Об’єднане козацтво України» (2001), а найголовнішою гордістю Черкаського краю став «Уманський козацький полк» – це адміністративно-територіальна військова одиниця Війська Запорозького. Створений 1648 року. Полковий центр – місто Умань.

Створений полк влітку 1648 р. на території східної частини Брацлавського воєводства. Першим полковником був Іван Ганжа. У 1649 році до складу Уманського полку входило 14 сотень. Після Білоцерківського миру 6 сотень було втрачено – Бершадську, Кислянську, Івангородську, Кочубеївську, Романівську і Ковалівську.

Навесні 1648 року на Уманщині розгортається широка боротьба проти польсько-шляхетського режиму і Уманський козацький полк став складовою частиною Української козацької держави, а уманське козацтво вписало свою сторінку в історію українського визвольного руху. Серед козаків Уманського полку були представники більш, як десяти народностей. Це спричинилось наявністю серед населення Уманщини значного відсотка іноетнічного елементу, а також тим, що порубіжні землі цього краю заселялись нащадками жителів татарських улусів. Саме в південних порубіжних сотнях полку – Бершадський, Івангородський, Уманський, Бабанський – серед рядового козацтва помітна значна кількість родин татарського походження. Баглаї, Климеї, Самбаї і т. д. Основою творення полку були як запорожці Уманського куреня, так і місцеві шляхтичі, зв'язані з Запорозькою Січчю.

З 1991 року постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р. – зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті Сірка за маршрутом Київ-Запоріжжя-Босфор. У 2001 році створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну Федерацію бойового гопака. Загалом козацтво в своїх лавах нараховує майже 200 тисяч осіб.

14 жовтня не буде звичайним «червоним» днем у календарі. Це – одне з найбільших державних свят. Свято нескорених. Бо попри всі негаразди дух українського народу не вдається зламати жодному з ворогів. Сила дня захисника України в тому, аби цей день став святом нескорених для кожного.

Виходячи з глибини століть з козацької незламності до сучасних борців за свободу українського народу в теперішній час ми не можемо не згадати про нове українське військо, яке народжується у кривавій боротьбі за волю України. Але народжується на глибоких національних традиціях і його головна риса – це патріотизм. Кілька останніх років змінили Україну, свідомість кожного з нас. Майдан, Революція гідності, АТО, воїни-захисники, волонтери – це нові символи незалежності нашої держави разом з жовто-синіми кольорами Прапора та словами українського Гімну.

Україна в загальному і безпосередньо наш Черкаський край на сьогоднішній день втратив найкращих своїх «синів». Багато хто з уманчан вступив до Національної гвардії України, Збройних сил, не побоявся стати навпроти ворожих мінометів, «Градів» і снайперів. Вони були серед тих, хто мужньо захищав Донецький аеропорт і виходив з Іловайського «котла», пізнав гіркоту відступу з Дебальцевого й смертоносну зливу куль бойовиків у Авдіївській промзоні… Ми не можемо не згадати імена наших героїв, які полягли в жорстокому бою… Смоленський Віталій, Васільцов Віталій Валерійович, Кумановський Віктор Анатолійович, Пожарський Дмитро Павлович, Алексейчук Владислав Володимирович, Слонський Анатолій Володимирович, Кизило Андрій Олександрович, і це лише маленька частина героїчних імен. Наші земляки й сьогодні на передовій, у бліндажах та окопах, міцно тримають зброю й готові будь-якої миті відбити ворожу атаку. Бійці мріють про переможне повернення додому, до родини, до свого міста.

Всі війни колись закінчуються. Обов'язково закінчиться й ця – несподівана, неоголошена й дуже кривава. Війна закінчиться, та не заростуть стежки до могил тих, хто чесно виконав свій воїнський обов'язок, не порушив присягу, не зрадив друзів. Єдине, чого не зміг – повернутись додому живим. Тож обов'язок усіх нас, за чиї мир та спокій вони загинули, жити так, аби жодним словом чи вчинком не заплямувати світлу та чисту пам'ять цих справжніх героїв.

Я вірю

Не зректися ніколи землі,

Що просякнута кров'ю святою,

Де в безсмертя несе на крилі

Білий ангел загиблих героїв.

Мій народ ними пав ниць.

Той народ, що не став на коліна –

Він у горі показував міць,

Що живе, й щоб жила Україна!

 України моєї сини!

Матері невмирущих героїв!

Не буває такої ціни,

Як життя твого сина, важкої!

                                                         Ольга Чепка

 Тетяна Сержук, бібліотекар ІІ категорії

Останні новини Наукової бібліотеки


  • 19.04.2024 Історична година «Вітрила честі, що дають нам крила»

  • 19.04.2024 Літературний конкурс «Нас єднає університет», присвячений 180-річчю заснування Уманського національного університету садівництва: підводимо підсумки