23.07.2019 277

Уманський Національний Університет Садівництва: погляд крізь час. Частина 1. Витоки

Уманський національний університет садівництва – навчальний заклад з самобутньою й автентичною історією. Крізь століття та роки проніс він свої багаті надбання, виписуючи долями та досягнення сторінки власного літопису. І наразі цей заклад вищої освіти, як і раніше, залишається в авангарді вітчизняної освіти і науки.

Розташований на живописній околиці м. Умань, поряд з відомим старовинним дендропарком «Софіївка», Уманський національний університет садівництва ось уже 175 років поспіль готує висококваліфікованих фахівців аграрного й економічного спрямування. «Місто в місті» – так називають наш навчальний заклад всі, хто тут навчався, чи просто гості. А значні напрацювання місцевих вчених дали змогу гордовито називати його аграрним Кембриджом в серці України.

У своєму становленні Уманського національний університет садівництва пройшов тривалий і тернистий шлях від Головного училища садівництва до потужного навчально-науково-виробничого комплексу. Передумови створення навчального закладу сягають початку становлення капіталістичного ведення всіх напрямків господарства. Саме в цей час було створене Міністерство Державного Майна і його ІІІ Департамент Землеробства (1840–1841 рр.), які займалися пошуком шляхів поліпшення підготовки кадрів і впорядкування існуючих садових установ. На цих підставах 9 лютого 1842 року за підписом імператора Миколи І вийшов наказ «Положення про садові заклади» Міністерства Державного Майна, доповнений і розширений спеціальною настановою «Інструкція садовим закладам», де було визначено систему заходів для розповсюдження в Росії «правильного садівництва». Відповідно до цього положення, 5 березня 1842 року було прийняте рішення про створення Головного училища садівництва. У процесі пошуку місця для училища вибір припав на Одеський ботанічний сад, який на той час, завдяки зусиллям його директора, професора Рішельєвського ліцею О.Д. Нордмана, став визначною науково-виробничою установою, що обслуговувала всі потреби сільського господарства Півдня Росії, насамперед – із садівництва, лісівництва, шовківництва та інших його галузей.

9 серпня 1844 року в Одесі, на базі зразкового Ботанічного саду, площею 70 десятин, розпочав свою діяльність вищий садівничий навчальний заклад – Головне училище садівництва, який готував «теоретично і практично підготовлених садівників». На той час це був єдиний у тогочасній Росії вищий навчальний заклад подібного спрямування. Загалом у діяльності Головного Училища садівництва виділяється два періоди розвитку: Одеський (1844–1859 рр.) та Уманський (1859–1868 рр.).

Першим директором Головного училища садівництва був затверджений за сумісництвом магістр вільних наук, доктор філософії і медицини, колезький радник, професор Рішельєвського ліцею, відомий зоолог і ботанік Олександр Давидович Нордман (1844–1848 рр.). Під час перебування в Одесі він провів десятки наукових експедицій з вивчення природних особливостей північного Причорномор’я, Криму, Кавказу. За свої наукові здобутки удостоєний Демидівської премії, був дійсним і почесним членом багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств.

Нордман О.Д., одразу після призначення, почав організацію училища. На той час на утримання училища щороку виділялось 6885 крб. сріблом, за рахунок яких потрібно було виплачувати зарплату викладачам, утримувати державних вихованців, будувати навчальний корпус, оранжерею, цистерни для води та інші об’єкти, а також доглядати за культурами ботанічного саду. Водночас проводилась розробка навчальних програм і методичного обладнання для викладання окремих дисциплін.

Згідно зі статутом училища, право для вступу до нього мали представники всіх верств населення і, крім того, на «державний рахунок» приймали 10 вільних за соціальним станом осіб віком від 14 до 17 років. В училищі працювало 8 викладачів, які вели 16 предметів. Першими учнями Головного училища садівництва стали 10 вихованців Одеського сирітського дому, які 6 (19) листопада 1844 року сіли за парти. Для викладання відповідних предметів і організації навчання директор приймав добре відомих вчителів. Навчання було заплановане на чотири роки. Вивчення теорії і практики декоративного садівництва з глибоким знанням лісорозведення, городництва, шовківництва, бджільництва та виноградарства були головними у системі навчання закладу. Завершувалось вивчення даних дисциплін екзаменом, під час якого учні демонстрували свої знання та практичні навички. Всі, хто складав екзамени, протягом року проходили практику. Кращих учнів (до 6 осіб) направляли до Імперського Нікітського ботанічного саду в Криму, інші залишалися на цей же строк при Головному училищі садівництва та проходили практику в Одеському ботанічному саду. Під час практики вихованці закріплювали отримані знання та вивчали роботи з акліматизації рослин. Крім того, учні-практиканти проводили щорічні експедиції й екскурсії по узбережжю Чорного моря, під час яких вивчали рослинність і збирали гербарій для поповнення гербарного фонду й обміну з іншими навчальними та науковими установами, а також збирали рослини для інтродукції.

У 1849 році О.Д. Нордман був переведений на посаду завідувача кафедри в Гельсинфорський  університет і на посаду директора Головного училища садівництва був призначений Домінік Сигизмундович Обніський (1849–1963 рр.) – високоосвічений спеціаліст, людина сильної волі та спартанського способу життя, дбайливий господар і невтомний трудівник. Він доклав багато зусиль для зміцнення матеріальної бази училища. Майже весь курс навчання та виховання було перенесено в сади, розсадники, оранжереї, на поля. Проте значні площі зелених насаджень ботанічного саду, розсадники, оранжереї та рідкісні дерева потребували систематичного догляду, а несприятливі кліматичні умови, пов’язані з нестачею води, значно ускладнювали ці завдання й умови навчання. Тому, після 15 років свого існування в складних пиродно-економічних умовах, Головне училище садівництва царським указом від 30 березня 1859 року було запропоновано перевести з Одеси до м. Умань колишньої Київської губернії на нову навчальну базу. «Її імператорська величність государиня Олександра Федорівна зволила передати Уманський Царицин сад Головному училищу садівництва». Парк на той час займав площу 122 десятини, до якої, згідно з імператорським указом, з міського земельного фонду училищу було прирізано ще 43 десятини 1739 квадратних сажнів землі, що знаходились поряд із землями училища. Таким чином створювався єдиний навчальний комплекс для підготовки кадрів з декоративного садівництва, плодівництва та лісівництва. Відтоді й аж до 1929 року Уманський парк називатимуть Уманським садом Головного Училища садівництва. І всі ці роки парк та Головне училище садівництва був єдиним цілим.

Далі буде…