07.08.2019 534

Уманський національний університет садівництва: погляд крізь час. Частина 4. Післявоєнно-радянський період

10 березня 1944 р. місто Умань було звільнене від німецької окупації і вже 15 березня наказом по інституту оголошено рішення про відновлення роботи навчального закладу, підготовки до навчальної і наукової діяльності.

Директором інституту було призначено доцента І.І. Білоуса (1944–1945 рр.). Обов’язки директора навчально-дослідного господарства тимчасово виконував за сумісництвом завідувач кафедри економіки і організації сільськогосподарських підприємств, кандидат сільськогосподарських наук Г.П. Шевчук, обов’язки головного агронома – кандидат сільськогосподарських наук М.М. Шкварук. Роботами з відновлення інституту і окремих приміщень керували призначені завідувачі кафедр.

До 1 травня фактично були підготовлені всі наявні аудиторії і лабораторії, майже завершено комплектування кафедр професорсько-викладацьким складом, проведено реєстрацію прибулих для навчання студентів агрономічного та плодоовочевого факультетів від 2-го до 4-го курсів, складено розклад занять та оголошено набір студентів на перший курс і слухачів підготовчого відділення.

Наказом директора інституту І.І. Білоуса від 8 травня 1944 р. початок навчання призначався на 9 травня цього ж року. Загалом на 1 вересня 1944 р. в інституті було укомплектовано 20 кафедр, у складі яких працювало 5 професорів: С.К. Руденко (ботаніка), П.А. Власюк (агрономія і ґрунтознавство – за сумісництвом), С.С. Рубін (загальне землеробство), Є.В. Хренніков (рослинництво), Ф.Я. Юрков (тваринництво).

Керівництво іншими кафедрами здійснювали доценти І.П. Шевчук (економіка і організація сільського господарства), А.І. Корабльов (технологія), К.П. Моторний (механізація сільського господарства), І.Т. Авдєєв (плодівництво), І.П. Жабикін (овочівництво), І.М. Демченко (хімія), А.А. Рубашевський (суспільні науки). Кафедру іноземних мов очолювала М.К. Береговенко, кафедру фізичного виховання – О.П. Афанасьєва, а з 1950 р. – М.Г. Євстратов.

Викладачі, студенти та робітники навчально-дослідного господарства за активної участі співробітників кафедри механізації – доцента К.П. Моторного та старшого лаборанта М.І. Коцюбинського, – із залишених окупантами машин та іншого військового спорядження зібрали п’ять тракторів і один вантажний автомобіль, обладнали ремонтну майстерню.

До початку 1944–1945 навчального року Наркомзем УРСР призначив директором Уманського сільськогосподарського інституту П.С. Барабаша (1945–1946 рр.), який у передвоєнні роки працював директором Українського інституту підвищення кваліфікації і заочної освіти, а його заступником з навчальної і наукової роботи – І.І. Білоуса. Деканом агрономічного факультету призначається професор С.К. Руденко, плодоовочевого – професор І.І. Корабльов.

Восени 1944 р. відбувся 1-й післявоєнний випуск спеціалістів сільськогосподарського виробництва. Інститут успішно закінчили 13 осіб ( 7 агрономів-рільників та 6 агрономів-плодоовочівників). А відновлений інститут об’єднав науково-педагогічні кадри та студентів для відбудови рідного навчального закладу. Тієї ж осені, 19 листопада 1944 р., у скромній обстановці було відзначено 100 років із часу заснування навчального закладу.

Налагодивши навчальний процес у напівпристосованих приміщеннях, колектив інституту продовжував виконувати відновлювальні роботи: відбудовувався головний навчальний корпус, житлові будинки, студентські гуртожитки, створювався комплекс фізкультурних споруд. Відновлювальні роботи проводились під керівництвом директора І.П. Кравченка (1947–1948 рр.).

З метою виконання плану прийому студентів в інституті було зорганізовано підготовчі курси для абітурієнтів. На них в першу чергу запрошувалися колишні солдати й офіцери, що повернулися з армії. Діяльність курсів сприяла вже в перші повоєнні роки можливості здійснити повноцінний набір студентів. Так, у 1947 р. на перший курс було зараховано 75 абітурієнтів на агрономічний і 50 – на плодоовочевий факультети. Станом на 1 вересня 1947 р. в інституті налічувалось 546 студентів: 294 на агрономічному і 252 – на плодоовочевому факультетах.

Значно збільшувались штати кафедр, які комплектувалися з висококваліфікованих науково-педагогічних працівників. Серед запрошених до роботи в інституті – професори Г.Д. Дирда-Лукін, згодом – І.М. Єремєєв, з 1955 р. – С.М. Бугай (кафедра рослинництва), Я.М. Фішман (кафедра хімії), Ю.М Шило (кафедра тваринництва), С.Є. Грушевий (кафедра захисту рослин). За сумісництвом на кафедрі агрохімії і ґрунтознавства продовжував працювати член-кореспондент АН УРСР, професор П.А. Власюк, на кафедрі плодівництва – заслужений діяч наук РРФСР, професор П.Г. Шитт. На посаду декана агрономічного факультету прибув М.Ф. Якушкін, декана плодоовочевого факультету та завідувача кафедри овочівництва – доцент М.В. Алексєєва, доцент цієї кафедри – К.Н. Розгон, завідувач кафедри селекції і овочевих культур – А.М. Десятов, селекції польових культур – Л.А. Головцов, доцент кафедри рослинництва – Г.І. Мусатов, доцент кафедри мікробіології – С.А. Самцевич, завідувач кафедри ботаніки – В.Ф. Ніколаєв, завідувач кафедри фізики – М.С. Нічик. На кафедру хімії запрошуються Б.С. Пучковський і М.І. Левітас, механізації сільського господарства – Г.І. Фіщенко, а потім В.Г. Красько, на кафедру організації – В.С. Ліневич, А.О. Мірошник, на кафедру тваринництва – О.Ф. Гончаров, В.П. Колоній, Є.І. Луферова на кафедру фізіології рослин – С.Є. Сапатий, захисту рослин – А.С. Соболєв та інші.

З 1948 по 1952 рр. інститут очолював В.Ф. Пересипкін. У цей час було завершено відбудову головного навчального корпусу, студентських гуртожитків, житлових будинків та інших приміщень.

Незважаючи на колосальні матеріальні збитки та людські втрати, упродовж повоєнних десятиліть навчальному закладу вдалося не лише відновити втрачений потенціал, але й суттєво посилити його матеріальну базу та швидко відновити всі підрозділи: працює вчена рада, аспірантура, захищаються дисертації (захист відбувався переважно в Москві, Ленінграді (нині Санкт-Петербург), Києві, Харкові), знову починають закладатися нові досліди.

Так, у 1948 р. в інституті відновлено підготовку наукових кадрів через аспірантуру. Першими післявоєнними аспірантами були Н.Є. Попова, І.Ф. Краснощок, О.П. Данилевський, С.Є. Сапатий, В.А. Ільченко, І.М. Карасюк, В.В. Саблук, О.С. Андрієнко, П.П. Лановенко та ін. Значний внесок у підготовку аспірантів зробили професори С.С. Рубін (за весь період роботи в інституті підготував 64 кандидати і 7 докторів наук), С.М. Бугай, О.П. Іванов, М.М. Шкварук та ін.

З року в рік зміцнювалось і розвивалось навчально-дослідне господарство. У 1950 р. загальна площа його земельних угідь становила 1386,5 га, в тому числі 583,7 га орних земель, 457 га лісів, 200,8 га садів і ягідників, 32,9 га розсадників, 5,1 га виноградників, 25 га зайнято городніми культурами. Посіви польових культур у навчально-дослідному господарстві мали виключно насінницьке призначення, що дало змогу забезпечити всі господарства регіону повноцінним високоякісним насінням і на цій основі значно підвищити урожайність культур.

Значна увага в господарстві приділялась тваринництву, яке мало племінний напрям. На племінній фермі було 250 голів великої рогатої худоби, у тому числі 96 корів симентальської породи, товарна ферма свиней білої та іркліївської порід мала 30 свиноматок.

В інституті організовуються постійнодіючі курси підвищення кваліфікації, на яких в осінньо-зимовий період підвищують свій фаховий рівень агрономи з виробництва. Курси в цей час закінчили понад 1000 спеціалістів, що позитивно вплинуло на виробничу діяльність господарств, які направляли своїх працівників для підвищення кваліфікації.

У березні 1952 р. на посаду директора Уманського сільськогосподарського інституту призначається завідувач кафедри агрохімії, доцент М.І. Делеменчук, який очолював навчальний заклад до 1967 р. за час його керівництва було значно розширено матеріально-технічну базу, налагоджено навчальну і наукову роботу.

Визначною подією в житті Уманського сільськогосподарського інституту стало святкування 3 жовтня 1959 р. 100-річного ювілею закладу вищої освіти після переїзду Головного училища садівництва з Одеси. З нагоди цієї дати багаторічна праця колективу інституту з підготовки спеціалістів сільського господарства була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.

Даний період відбудови і налагодження навчальної і наукової роботи інституту був надзвичайно плідним: освіту здобули 1977 спеціалістів, в тому числі на стаціонарних факультетах – 1712, з них 1013 агрономів-рільників і 709 агрономів-плодоовочівників і виноградарів; на факультеті заочної освіти – 265 осіб.

Звитяжна праця багатьох випускників була відзначена високими урядовими нагородами. Героями соціалістичної праці стали: В.М. Кавун – голова колгоспу с. Шляхова Бершадського району Вінницької області; О.А. Климбовський – голова колгоспу ім. Горького в Мордовії; П.А. Писаков – головний агроном колгоспу «Зоря» Кіровоградської області, І.К. Височенко – головний агроном агрофірми «Україна» Херсонської області; С.Р. Карбовський – директор радгоспу «Верхняцький» Христинівського району Черкаської області та ін.

Удостоєні звання заслуженого працівника сільського господарства І.С. Якименко – голова колгоспу «Новий світ» Уманського району Черкаської області; М.П. Дзюба – головний агроном, а потім голова колгоспу «Дніпро» Черкаської області; І.Д. Повзун – кандидат сільськогосподарських наук, завідувач відділу захисту рослин Донецької дослідної станції садівництва; Л.Ф. Барвінська – агроном-овочівник господарства в Черкаській області та ін.

Звання заслуженого агронома республіки було присвоєно М.І. Бондаренку, В.А. Добринському, Г.К. Ржевському, Н.Я. Юхимчуку та ін.

Лауреатами державних премій стали М.О. Буц, В.А. Вітенко, А.С. Погодін.

Серед випускників цього періоду низка відомих державних діячів і службовців: Ю.П. Коломієць – заступник Голови ради Міністрів України, голова Держагропрому УРСР; М.П. Корж – міністр радгоспів; В.Ф. Івашко – завідувач методичного кабінету Міністерства сільського господарства України; Л.П. Корецький – заступник міністра сільського господарства Мордовії; голови облвиконкомів: П.Д. Максименко – Кіровоградського, О.С. Масельський – Харківського, В.Н. Шаповал – Черкаського, І.Т. Грицай – Миколаївського; В.А. Ільченко – начальник Головного комітету сільськогосподарської науки Міністерства сільського господарства України; П.С. Теслюк – заступник начальника цього комітету; Т.П. Кульчицький – начальник Головного управління хімізації; В.Д. Пічкур – начальник Головного управління плодівництва Міністерства сільського господарства УРСР; В.В. Шкрупський – начальник відділу Держагропрому України; Л.Д. Ремез – директор виробничого об’єднання хлібопродуктів Джамбульської області (Туркменістан); І.А. Гавва – радник посольства СРСР в Англії, США, Канаді, директор Всесоюзного НДІ охорони природи і заповідної справи; В.В. Юрчишин – академік Академії аграрних наук України; О.В. Монорик – членом-кореспондентом ВАСГНІЛ.

Грінчук Л.К., В.С. Глуховський, І.П. Галушко, З.М. Грицаєнко, В.П. Гордієнко, Г.П. Жемела, В.О. Єщенко, О.І. Зінченко, А.П. Ісаєв, І.М. Карасюк, П.Г. Копитко, М.М. Курінний, В.П. Мертенс, В.М. Найченко, П.Д. Попович, В.С. Підопригора, Є.П. Старченков, Т.Н. Шевчук та інші стали відомими вченими, докторами наук, професорами.

Багато випускників цього періоду продовжили навчання в аспірантурі, стали кандидатами, докторами наук, професорами, викладачами ЗВО. Це проректор Житомирського сільськогосподарського інституту В.Г. Куян, Білоцерківського – І.П. Чуприна; декани факультетів: Уманського сільськогосподарського інституту – А.О. Бондаренко, В.Я. Білоножко, М.В. Недвига, Л.С. Обіход; Вінницького – М.В. Мамалига; завідувачі кафедр: Уманського сільськогосподарського інституту – В.А. Гаврилюк (ботаніки), В.Д. Васянович (овочівництва), Ж.П. Шевченко (захисту рослин), Ю.М. Мішкуров (генетики й селекції); доценти кафедр: В.А. Вржещ, В.М. Іванчишин, А.В. Кучерук, А.П. Кучеренко, В.Т. Лісовець, А.З. Моспанок, А.І Ліпінський, В.Ф. Мойсейченко, О.Є. Недвига, П.А. Рубан, В.П. Опришко, С.П. Романщак, М.Ю. Хомчак, О.К. Харитонов; старші викладачі А.Й. Кравченко, В.О. Ніколаєвський, В.І. Манчевський, А.Ф. Чикаленко, П.Д. Плахотнюк та інші.

У 1960–1967 рр. при агрономічному факультеті було створено агропедагогічне відділення, яке готувало агрономів-педагогів з відривом і без відриву від виробництва для сільськогосподарських шкіл і технікумів. За 8 років роботи відділенням було підготовлено 221 вчителя агрономічного профілю.

Згідно Постанови уряду від 18 березня 1965 р. зарахування осіб, направлених на навчання колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами, проводилося на основі конкурсного відбору. При цьому кількість господарських стипендіатів в інституті не зменшувалась, але поліпшився їх якісний склад. Така організація набору студентів сприяла комплектуванню колгоспів і радгоспів регіону навчального закладу власними кадрами спеціалістів. Згодом ця система дістала назву «цільового прийому». До інституту за рознарядкою Держагропрому республіки доводилися плани цільового прийому студентів, які, як правило, становили близько 70%, а іноді і більше. Факультети формувалися переважно за рахунок «цільовиків» з Черкаської, Кіровоградської і Вінницької областей.

У 1966 р. на базі річної школи керівних кадрів та двомісячних курсів підвищення кваліфікації працівників сільського господарства створено факультет підвищення кваліфікації фахівців АПК (факультет післядипломної освіти)., а також факультет громадських професій, що об’єднав роботу творчих колективів і гуртків художньої самодіяльності.

У 1967–1968 навчальному році у зв’язку з хворобою ректора інституту М.І. Делеменчука обов’язки керівника інституту виконував проректор з навчальної і наукової роботи, кандидат сільськогосподарських наук, доцент О.С. Андрієнко.

З 1968 р. на посаду ректора інституту було призначено завідувача кафедри рослинництва, доктора сільськогосподарських наук, професора Г.І. Мусатова, який обіймав її до лютого 1973 р.

Зусилля професорсько-викладацького складу інституту, його навчальної частини спрямовуються на подальше вдосконалення підготовки спеціалістів. Для поліпшення якісного складу студентів і підготовки до вступу у вищі навчальні заклади молоді, що вже працювала на виробництві або звільнилася від служби в армії, згідно з Постановою Уряду від 20 серпня 1969 р., в інституті було створено підготовче відділення з 8-місячним терміном навчання, план набору до якого складав 100 слухачів. Значний вклад у налагодження роботи даного відділення внесли його керівники О.М. Геркіял, О.О. Белінський, Т.О. Кравець, М.Г. Ліповський, а також беззмінні педагоги Н.І. Бардіж, Ф.О. Заплічко, А.Я. Кучерук, Н.М. Поліщук, В.Я. Коваль, В.І. Суша та ін.

У 1973 р. ректором інституту був призначений талановитий організатор, принциповий і вимогливий керівник, доктор економічних наук, професор О.І. Здоровцов.

У цей час набуває дальшого розвитку матеріально-технічна база, удосконалюється навчальна та наукова робота, розпочато спорудження нового навчального корпусу, завершується будівництво житлового будинку для викладачів на 45 квартир.

У 1976 р. завершується будівництво та вводиться в експлуатацію новий навчальний корпус № 4, розпочинає діяльність студентська оздоровниця – санаторій-профілакторій «Юність».

У цьому році в інституті створюються умови для відкриття економічного відділення, яке розпочало свою роботу при агрономічному факультеті. Через два роки це відділення перетворено в самостійний економічний факультет з двома відділеннями і щорічним планом прийому 50 економістів і 75 бухгалтерів. Деканом економічного факультету обирається доцент О.О. Белінський, його заступником – доцент В.П. Марченко.

Якісно змінювався викладацький склад інституту: зі 128 викладачів, які працювали на той час у навчальному закладі, 9 були докторами наук, професорами, 70 – кандидатами наук, доцентами. Лише за 1970–1974 рр. 4 викладачі (С.М. Зверєв, І.М. Карасюк, В.П. Колоній, А.К. Ольховська) захистили докторські і 42 – кандидатські дисертації (серед них – М.В. Недвига, О.Є. Недвига, М.Ю. Хомчак, Г.С. Перебитюк, Ж.П. Шевченко, А.П. Бутило, В.Д. Васянович, Ю.Є. Бургарт, В.П. Шевченко, В.П. Опришко, А.З. Моспанок, Ю.М. Мішкуров, М.М. Редько, В.М. Зуєв, П.А. Рубан, В.І. Марченко, Ю.Ф. Терещенко та багато інших), присвоєно звання професора Г.К. Карпенчуку, С.Г. Власюку, звання доцента – 9 кандидатам наук, серед них О.І. Зінченку, Ю.М. Мішкурову,

У 80-х роках важливим для колективу навчального закладу було розширення та зміцнення навчально-матеріальної бази, забезпечення викладачів і студентів житлом. Значних зусиль для розвитку матеріальної бази інституту доклав його випускник, перший заступник Голови ради Міністрів України Ю.П. Коломієць.

За цей час було побудовано два дев’ятиповерхових гуртожитки, 104-квартирний житловий будинок, санаторій-профілакторій, котельня, допоміжні виробничі та побутові приміщення, спортивно-оздоровча база на березі Чорного моря у с. Рибаківка Миколаївської області.

Плідно розвивається наукова складова освітнього процесу: результати наукових досліджень викладачів і студентів публікуються у вигляді тез доповідей наукових конференцій, монографій, наукових збірників, брошур, рекомендацій, статей у журналах та інших виданнях. Були видані збірники «Совершенствование технологии возделывания зерновых культур» (1982 р.), «Совершенствование технологии возделывания технических культур на Украине» (1982 р.), «Совершенствование агротехнических приемов по уходу за садом и физиологические основы повышения его продуктивности» (1982 р.), «Социальные аспекты Продовольственной программы СССР» (1984 р.), «Биологическая и химическая защита растений от вредителей, болезней и сорняков УССР» (1985 р.), «Плодородие почвы и продуктивность севооборотов» (1985 р.), «Прогрессивная технология выращивания овощных культур в открытом и защищенном грунте» (1985 р.), «Интенсивная технология возделывания овощных культур» (1988 р.), «Современные методы борьбы с сорняками в интенсивных технологиях возделывания сельскохозяйственных культур» (1989 р.) та ін.

Результати досліджень викладачів були подані в монографіях і рекомендаціях виробництву: «Рекомендации по определению качества кормов в хозяйствах» (І.М. Карасюк, О.І. Зінченко, 1981 р), «Учхоз «Родниковка» – база производственного обучения и научных исследований» (І.М. Карасюк, М.Ю. Ліпко, 1982 р.), «Індустріальна технологія вирощування цукрових буряків в колгоспах і радгоспах Черкаської області» (О.І. Здоровцов, І.М. Карасюк та ін., 1983 р.), «Інтенсивна технологія вирощування озимої пшениці в колгоспах і радгоспах Черкаської області» (за ред. І.М. Карасюка, 1985 р.), «Эффективность использования ресурсов в сельском хозяйстве» (М.І. Єрін, О.І. Здоровцов та ін., 1985 р.), «Использование программированных микрокалькуляторов в инструментальных методах анализа при выполнении учебно-лабораторных исследовательских работ по агрохимии и химии» (за ред. І.М. Карасюка, 1986 р.), «Нормативные документы по организации учебно-научно-производственного комплекса УСХИ и его функционирования в условиях поясного хозрасчета и самофинансирования» (Умань, 1988 р.), «Комплексные нормативы в растениеводстве» (А.Ф. Бурик, 1986 р.), «Слива та алича» (С.Г. Власюк, 1989 р.), «Чеснок» (В.І. Лихацький, 1990 р.), «Капустные овощные растения» (В.Д. Васянович, Л.А. Реїзова, 1990 р.), «Районовані та перспективні сорти плодових і ягідних культур» (С.Г. Власюк, 1990), «Інтегрована система захисту зернових культур від шкідників і хвороб та бур’янів» (за ред. А.К. Ольховської і Ж.П. Шевченко, 1990 р.), «Вирощування овочів у міжгосподарському теплично-овочевому комбінаті» (М.В. Гордій, В.Д. Васянович, 1990 р.).

У цей період видано кілька підручників та навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів і технікумів: «Экономика сельского хозяйства» (О.І. Здоровцов, 1984 р.), «Частное плодоводство» (Г.К. Карпенчук, 1984 р.), «Научная организация, нормирование и оплата труда в сельскохозяйственных предприятиях» (О.І.. Здоровцов, 1984 р.), «Полевое кормопроизводство» (О.І. Зінченко, 1987 р.), «Загальне землеробство» (за ред. В.П. Гордієнка, 1988 р.), «Методика опытного дела в виноградарстве» (В.Ф. Мойсейченко, 1988 р.), «Интенсивные технологии возделывания зерновых и технических культур» (за ред. О.І. Зінченка та І.М. Карасюка, 1988 р.), «Методика опытного дела в плодоводстве и овощеводстве» (В.Ф. Мойсейченко, 1988 р.), «Экономика сельского хозяйства» (М.І. Єрін, 1989 р.), «Аграрные отношения в сельскохозяйственном производстве» (А.Ф. Бурик, 1989 р.), «Садоводство и виноградарство» (С.Г. Власюк, А.О. Бондаренко, 1990 р.), «Генетические основы и методы селекции скороспелых гибридов кукурузы» (І.П. Чучмій, В.В. Мороз, 1990 р.).

Співробітниками інституту з участю студентів виведено та впроваджено у виробництво нові сорти та гібриди сільськогосподарських культур. Серед них сорти озимої пшениці Киянка (І.П. Чучмій), Верхняцька 20 (В.П. сигида), Поліська 80 і Щедра полісся (А.І. Опалко), ярого ячменю Черкаський 240 та 22 гібриди кукурудзи (Ювілейний 60, Бекоста, Маіссінте 270 МВ, акорд 72), групу гібридів Колективний 95 М, 244 МВ та ін. (І.П. Чучмій), гібрид цукрових буряків «Ювілейний» (Л.А. Гаврилюк), сорт груші Красива (А.М. Десятов), часнику «Софіївський» (В.І. Лихацький). У державне випробування передано три сорти груш, два – яблук, одержано два авторських свідоцтва. Доценти В.О. Єщенко, В.М. Найченко, З.М. Грицаєнко, П.І. Мороз захистили докторські дисертації.

Інститут постійно підтримував міжнародні зв’язки з науковими установами та навчальними закладами зарубіжних країн. У 1966 р. професор С.С. Рубін був учасником ХVІІ Міжнародного конгресу з садівництва в США, у 1974 р. він разом із доцентом А.О. Бондаренком брав участь у роботі VІІ Міжнародного колоквіуму з діагностики живлення плодових у ФРН. Наукові праці С.С. Рубіна опубліковані в Бельгії, Голландії, Болгарії, Угорщині, Китаї, Румунії, Польщі, ФРН, США та ін.

У 1976 р. І.М. Карасюк брав участь у Міжнародному конгресі з мінеральних добрив у Москві, в 1988 р. О.І. Здоровцов, Б.П. Дмитрук, В.С. Зубов та інші викладачі – в Міжнародній конференції з аграрних питань у Польщі.

Співробітники інституту працювали викладачами та науковими працівниками у навчальних закладах зарубіжних країн: професор О.П. Іванов – у Китаї, М.Ю. Хомчак – на Кубі, П.Д. Плахотнюк – у Монголії, В.А. Гаврилюк – у Конго, А.Ф. Балабак – у Таїланді, А.І. Опалко, І.А. Білан – у Гвінеї. У наукові відрядження виїздили О.І. Здоровцов – до Польщі, Франції, Німеччини, Швейцарії, США; І.М. Карасюк – до Франції і Польщі; Г.К. Карпенчук – до Польщі, Болгарії, Югославії; О.П. Василенко, С.П. Полторецький – до Китаю; М.В. Недвига, О.М. Геркіял, А.М. Шатохін, А.У. Коваль кілька разів виїздили до Польщі.

Встановилися тісні контакти інституту з Бидгощською рільничо-технічною та Познанською сільськогосподарською академіями Польщі, сільськогосподарським факультетом Каліфорнійського університету м. Девіс (США), вищими навчальними закладами Німеччини, Франції, Великій Британії та інших країн. Існують дружні зв’язки між сільськогосподарськими вищими навчальними закладами та науковими установами країн СНД, здійснюється обмін викладачами, аспірантами, студентами. Щороку до Польщі виїздили 30–40 студентів і 4–5 викладачів, де проходили стажування у фермерських господарствах. Так, аспірант кафедри овочівництва С.А.  Вдовенко проходив підготовку та захистив дисертацію в Познанській академії. Аспірант кафедри економіки О.О. Школьний стажувався у великій Британії, зав. кафедри іноземних мов М.Ю. Замаховська проходила перепідготовку в Берлінському університеті.

У 1984 р., з нагоди 140-річного ювілею, Уманський сільськогосподарський інститут нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України.

З метою наближення навчального процесу до виробництва створюються філії кафедр на виробництві: вже у 1985 р. їх налічувалося 19. Так, у радгоспі «Маньківський» Маньківського району Черкаської області діяла філія кафедри економіки сільськогосподарського виробництва; на Уманському тепличному комбінаті – філія кафедри овочівництва; на Уманському плодоконсервному заводі – філія кафедри технології зберігання та переробки сільськогосподарської продукції; у колгоспі ім. Суворова Жашківського району Черкаської області – філія кафедри економічної теорії; у колгоспі «Зоря» Новоархангельського району Кіровоградської області – філія кафедри бухгалтерського обліку і аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств; у радгоспі «Христинівський» Христинівського району Черкаської області – філія кафедри загального землеробства; у колгоспі «Новий світ» Уманського району Черкаської області – філія кафедри захисту рослин та ін. Філії кафедр на виробництві відіграють важливу роль у справі підготовки кадрів, є невід’ємною частиною формування спеціалістів, місцем проходження стажування студентів старших курсів слухачів факультету підвищення кваліфікації, удосконалення професійної майстерності професорсько-викладацького складу.

На базі інституту створено асоціацію «Інтерагро Україна», яка об’єднувала Укрпромбанк, Уманський тепличний комбінат, Уманську селекційно-генетичну станцію, деякі сільськогосподарські та промислові підприємства регіону. Асоціація організовувала обмін науковою інформацією, рекламувала продукцію фірм, допомагала впроваджувати у виробництво нові технології.

Розвиток дружніх відносин із зарубіжними навчальними закладами сприяв розширенню меж співпраці, а тому 18 липня 1986 р. в Уманському сільськогосподарському інституті було започатковано програми виробничої практики студентів-старшокурсників у країнах Європи та США.

Удосконалюється і структура управління навчальним закладом. Відповідно до Постанови Уряду від 9 липня 1987 р., на базі інституту та навчально-дослідного господарства «Родниківка» створюється єдиний навчально-науково-виробничий комплекс (ННВК) «Уманський сільськогосподарський інститут». Його створення було спрямоване на докорінне поліпшення підготовки та перепідготовки спеціалістів, проведення наукових досліджень на основі інтеграції вищої освіти, науки та виробництва, підвищення ефективності виробничо-економічного потенціалу господарств для успішного розв’язання аграрних проблем. Очолював навчально-науково-виробничий комплекс ректор інституту, професор О.І. Здоровцов.

Удосконалювалось матеріально-технічне забезпечення, розроблялись нові технології аграрного виробництва, проте в країні залишалася гострою продовольча проблема. Відтак стала на часі підготовка фахівців, які змогли б ефективно використати на практиці досягнення науково-технічного прогресу. Тобто, потрібне було нове покоління спеціалістів, яке б сміливо та впевнено змінило характер виробництва. Тож, маючи значний історичний досвід навчального закладу та глибоко проаналізувавши стан виробництва, ректорат інституту (на чолі з ректором О.І. Здоровцовим) бачив вихід у реорганізації практичної підготовки студентів.

З цією метою розроблено цілий комплекс заходів наближення навчального процесу до умов виробництва. І як один з активних кроків – до навчання студентів викладачами-наставниками були запрошені новатори виробництва, випускники інституту – двічі Герої Соціалістичної Праці Л.Й. Шліфер і О.Н. Парубок, Герої Соціалістичної Праці Т.А. Гаврилова, В.М. Кавун, Г.Й. Кузик, І.О. Дяченко, С.Р. Карбовський, А.Г. Загоруйко, П.А. Писаков та багато інших, які власним життєвим досвідом вміли зацікавити студентську аудиторію. Навчальні плани були складені так, що ще до посвяти в студенти нове студентське поповнення проходило так звану профорієнтаційну ознайомчу практику в навчально-дослідному господарстві, на дослідних полях, городах, в садах. Було розроблено та втілено в життя програму поєднання теоретичної і практичної підготовки.

З вивчення зазначеного питання ефективно працювала створена за рішенням вченої ради інституту ініціативна група досвідчених викладачів і вчених інституту та фахівців навчально-дослідного господарства з удосконалення та впровадження інтенсивних технологій у рослинництві, до складу якої увійшли А.Ф. Бурик, В.П. Гордієнко, З.М. Грицаєнко, В.О. Єщенко, О.І. Зінченко, В.С. Зубов, В.Г. Коваль, Є.П. Ковальський, М.Г. Майборода, О.Є. Недвига, В.Г. Новак, Ф.П. Твіленєв, Ю.Ф. Терещенко, І.П. Чучмій, Ж.П. Шевченко. Організацію роботи цієї групи ректорат поклав на декана агрономічного факультету М.В. Недвигу, а про ефективність її роботи свідчить такий факт: на початку роботи групи в 1984 р. урожайність озимої пшениці у навчально-дослідному господарстві була 35 ц/га, а до 1991 р. зросла до 60 ц/га.

Досвід Уманського СГІ з практичної підготовки студентів був заслуханий на колегії Держагропрому СРСР, схвалений і рекомендований до впровадження у всіх аграрних навчальних закладах Радянського Союзу.

Даний приклад інтеграції навчальної, наукової і виробничої діяльності було покладено в основу Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 9 липня 1987 р. № 848 «Про удосконалення наукового забезпечення розвитку агропромислового комплексу країни». Набутий досвід зазначеної інтеграції був оформлений офіційним документом – «Положення про навчально-науково-виробничий комплекс «Уманський сільськогосподарський інститут» і затверджений начальником Управління вищої і середньої освіти Держагропрому СРСР Ю.В. Всеволожським. Також було розроблено низку інших нормативно-правових документів, якими чітко визначалася функціональна діяльність кожного підрозділу навчально-дослідного господарства й інституту, обов’язки та права службових осіб. Структурою комплексу передбачалася безпосередня участь усіх підрозділів інституту в науковому забезпеченні виробництва сільськогосподарської продукції і практичній підготовці студентів.

Цей період роботи інституту був найрезультативнішим: вищу освіту здобули 15330 спеціалістів сільськогосподарського виробництва, в тому числі: вченого агронома – 7201, агронома-плодоовочівника і виноградаря – 3807, агронома-технолога з переробки плодів і овочів – 1297, агронома-педагога – 221, економіста-організатора – 1280, бухгалтера – 1524 чоловік.

Багато випускників цього періоду відзначені державними нагородами, удостоєні почесних звань Героїв праці, лауреатів державних премій, заслуженого агронома, заслуженого працівника сільського господарства. Серед них Т.А. Гаврилова – голова колгоспу Тальнівського району Черкаської області, А.Г. Загоруйко – голова колгоспу «Маяк» Бершадського району Вінницької області, В.І. Моторний – бригадир комплексної бригади колгоспу «Зоря» Новоархангельського району Кіровоградської області, В.М. Кавун – голова колгоспу с. Шляхова Бершадського району Вінницької області, Г.Й. Кузик – заступник голови цього ж господарства, В.М. Гончарук – голова агрофірми «Соколівка» Жашківського району Черкаської області, М.В. Гордій – директор Уманського теплично-овочевого комбінату Черкаської області, В.П. Сміщук – директор Закарпатського теплично-овочевого комбінату Закарпатської області, М.М. Коломієць – директор Жашківського цукрового комбінату Черкаської області. С.П. Гончар, А.Г. Лисиця, В.І. Давискиба, В.Р. Чеберяк, М.Й. Пономар, В.С. Кривий – заслужені агрономи та заслужені працівники сільського господарства України та ін.

Серед випускників цього періоду посол України в Білорусі В.І. Желіба, директор центральної лабораторії Державної інспекції сортовипробування А.А. Медведєв, провідний спеціаліст Української контори «Сортнасіннєовоч» Г.М. Удод, старший інженер Головплодвинпрому України Г.Ф. Войченко, старший інспектор торгово-промислової палати Молдови В.Г. Бурдюжевич, голова Черкаської обласної інспекції охорони природи М.Я. Коноваленко, заступник начальника Луганської обласної інспекції охорони навколишнього середовища А.С. Клікін, головний агроном Черкаського обласного управління сільського господарства А.Я. Хільченко та ін.

Вихованці цього періоду очолюють навчальні та науково-дослідні установи, є провідними вченими в різних галузях знань, викладачами у вищих навчальних закладах, технікумах. Серед них А.О. Шевченко – академік АН України, директор УкрНДПТІ «Агроресурси», М.В. Андрієнко – доктор сільськогосподарських наук, директор інституту садівництва, С.Я. Шестопал – кандидат сільськогосподарських наук, директор Львівської дослідної станції садівництва та інші.

Діяльність комплексу виявилась досить ефективною. НДГ «Родниківка» за рівнем виробництва перетворилося в одне з кращих господарств області. Воно забезпечувало підприємства області елітним насінням польових культур. На його базі систематично проводилися науково-практичні семінари з впровадження інтенсивних технологій у рослинництві і садівництві.

Випускники цих років впевнено йшли на виробництво, сміливо впроваджуючи набуті під час навчання знання. Значна частина їх одержала високу оцінку своєї роботи. Серед них П.П. Євич – директор ТОВ «Агро-Рось»; П.Є. Каленич – директор СТОВ агрофірма «Ольгопіль»; М.П. Ковальчук – проректор з навчально-виробничої діяльності Уманського НУС; М.В. Саковський– директор ДП ДАК «Хліб України»; П.С. Семенець – директор ПП «Галант Україна»; П.М. Сметана – заступник директора Департаменту агробізнесу корпорації «Енерготрансінвест»; відомі державні діячі – народні депутати України В.В. Колесніченко, С.М. Терещук; С.І. Стецюк – голова Маньківської районної державної адміністрації; Ю.П. Маловічко – заслужений працівниксільського господарства України; відомі вчені Г.М. Господаренко – доктор с.-г. наук, професор; В.Ф. Камінський – доктор с.-г. наук; А.О. Яценко – доктор сільськогосподарських наук, професор, директор Інституту коренеплідних культур НААН України; В.Ф. Петриченко – випускник факультету агрономії (1983 р.), директор Інституту кормів НААН України, доктор с.-г. наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, перший віце-президент НААН України; В.В. Кучер – кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України; В.К. Рябчун – заступник директора Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН; С.П. Медвідь – академік інженерної академії України, директор науково-виробничої фірми «Геліо»; І.І. Мостов’як – доцент, декан факультету плодоовочівництва та лісівництва; В.І. Невлад – зав. кафедри агрохімії та ґрунтознавства.

На плодоовочевому факультеті навчальна практика також поєднувалася з участю студентів у технологічних процесах вирощування саджанців плодових і розсади овочевих культур, закладанням саду, догляду за ним, збиранням урожаю та переробки плодоовочевої продукції.

Декани факультету О.С. Андрієнко, а потім Л.С. Обіход, Ю.В. Коларьков розробили та впровадили наскрізну програму практичної підготовки, згідно з якою за роки навчання кожен студент самостійно виконує всі технологічні процеси з садівництва, виноградарства і овочівництва.

Тісна співпраця вчених інституту з фахівцями навчально-дослідного господарства, безпосередня участь студентів у виробництві, впровадження нових сортів і технологій зумовили зростання урожайності плодових культур до 225 ц/га, овочів до 350 ц/га, а найголовніше – випускники вільно володіли всіма технологічними процесами – окуліруванням, щепленням, обрізкою плодових дерев, вирощуванням розсади тощо.

Серед випускників плодоовочевого факультету – народні депутати України В.О. Кисельов, П.І. Цюрко, директор СТОВ «Зоря» Черкаського району Черкаської області І.Й. Дарієнко, заслужений працівник сільського господарства, директор дослідного господарства Подільської дослідної станції садівництва В.П. Ріпамельник, Ю.П. Кіщак – заслужений працівник харчової промисловості України; відомі вчені О.А. Кіщак – старший науковий співробітник Інституту садівництва УААН, Ю.В. Коларьков – кандидат с.-г. наук, доцент А.Т. Мартинюк – декан факультету агрономії, кандидат с.-г. наук, доцент, О.Я. Коробка (Жук) – доктор с.-г. наук, професор, М.В. Гордій – директор Уманського тепличного комбінату, заслужений працівник сільського господарства України, кандидат с.-г. наук, В.О. Сіленко – кандидат с.-г. наук, доцент Національного університету біоресурсів і природокористування.

На базі навчально-науково-виробничого комплексу проходили практику і студенти економічних спеціальностей, під час якої вони вивчали технології вирощування сільськогосподарських культур і виробництва тваринницької продукції, освоювали нормування праці, вели первинний облік на виробництві. На прикладі студентських сільськогосподарських загонів вивчалася організація та технологія виробництва, велася відповідна документація. Завдяки такій організації практичної підготовки наших випускників запрошували на посади економістів-організаторів та головних бухгалтерів господарств.

Серед випускників інституту цих років – В.О. Осадчий (директор відомого високими показниками господарства ФГ «Агрофірма «Базис»), Л.В. Кошман (начальник управління агропромислового розвитку Добровеличківської РДА Кіровоградської області), Г.Г. Дендемарченко (начальник Головного управління державної служби України), О.П. Затенко (Голобородько) (заслужений працівник сільського господарства), О.О. Мороз (доктор економічних наук, професор Вінницького НТУ).