31.07.2019 163

Уманський національний університет садівництва: погляд крізь час. Частина 3. Революційно-воєнний період

Події революції, громадянської війни, жорстока боротьба урядів і розруха на деякий час призупинили розвиток навчального закладу. Проте вже на початку 20-их років створюється наукове товариство на чолі зі студентом – активістом П.А. Власюком, яке об’єднало в один колектив студентів і викладачів та сприяло відновленню наукової роботи. Були розроблені перші науково-дослідні програми, спрямовані на покращення агрономічної служби на селі, в садівництві, городництві, захисті рослин тощо.

5 лютого 1921 р. за Постановою Раднаркому України про «Науку і вищу школу» училище реорганізовано в агротехнікум з правами вищої школи, яке мало два нижчі освітні підрозділи – садпрофшколу і агропрофшколу. Тоді ж були створені сучасний факультет агрономії й факультет плодоовочівництва, екології та захисту рослин. Керівництво навчальним закладом здійснював Т.Л. Петришин.

У 1921 році у навчальному закладі відновила роботу лабораторія з технології виноробства, а також було створено лабораторію з розробки технології переробки плодів та овочів.

На вимогу нових умов господарювання, у 1923 р. при Уманському агрополітехнікумі було відкрито робочий факультет, на який, за направленням відповідних відділів народної освіти, приймали щороку 50 осіб з відряджених районними, окружними та губернськими комітетами незаможних селян і керівних працівників, що були висунуті на керівну роботу після встановлення Радянської влади. Очолював навчальний заклад у той період М.Л.Баран (1923–1925 рр.).

З 1925 р. по 1928 р. директором Уманського агрополітехнікуму став Ф.І. Зюльков. Саме за його керівництва у 1926 році, на базі лабораторії з розробки технології переробки плодів та овочів, було відкрито кафедру технології зберігання і переробки плодів та овочів. Очолив її учень відомого професора Ф.В. Церевітінова доцент В.В. Сицінський. Він організував широку мережу пунктів з виготовлення сульфітованих напівфабрикатів з суниці та солених корнішонів і відвантаження їх за кордон для отримання потрібної країні валюти. Основними працівниками на цих пунктах були 27 випускників навчального закладу.

У 1926 році виходять перші «Наукові записки Уманського агротехнікуму», в яких опубліковані результати досліджень М.Є. Софронова про придатність різних сортів плодових культур для виробництва плодово-ягідних вин та використання відповідних рас дріжджів.

Однак час ставив перед навчальним закладом нові вимоги та виклики. Тож 17 листопада 1927 р., відповідно до нового «Положення про технікуми в УРСР», що мали два і більше відділень, правління Уманського сільськогосподарського технікуму прийняло рішення присвоїти діючому технікуму нову назву – Уманський сільськогосподарський політехнікум з 4-річним періодом навчанням.

На той період у країні виникла потреба в підготовці не лише кваліфікованих спеціалістів, а й керівних працівників-організаторів виробництва. Тож 3 листопада 1929 р., відповідно до Постанови раднаркому України, Уманський сільськогосподарський політехнікум було реорганізовано в Уманський сільськогосподарський інститут із садовим і рільничим факультетами. Відбулося це під час керівництва навчальним закладом Ю.І. Ячевського (1928–1929 рр.).

Згадуючи випускників того часу, слід зазначити, що з 1921 по 1929 рр. навчальний заклад закінчило 449 спеціалістів вищої кваліфікації, в тому числі 279 агрономів-рільників і 170 спеціалістів з плодівництва. Серед випускників політехнікуму – відомі академіки: П.А. Власюк і С.Х. Дука; професори: О.М. Грінченко, С.С. Рубін, М.М. Шкварук, Д.Ф. Чухно, Г.Т. Лещенко, О.Д. Поліщук, Т.Н. Шевчук, В.К. Заєць; науковці: М.К. Крупський, О.П. Губенко, М.І. Чигринців, К.Є. Сироцинський, А.І. Корабльов, М.Т. Оратовський, Г.К. Ржевський; письменники: П.К.  Лановенко, Я. Гримайло; генерал Д.Л. Казарінов, контр-адмірал Д.А. Туз, Герой Соціалістичної Праці К.О. Цибенко та багато інших.

У 1930–1932 рр. навчальний заклад очолював Н.Б. Штромвассер. У цей час спостерігається розширення мережі садових і спеціалізованих господарств в Україні, що призвело до гострої потреби в підготовці кадрів вищої кваліфікації з садівництва та городництва. Тому у червні 1930 р. Уманський сільськогосподарський інститут було передано з підпорядкування Нарком освіти УРСР до Народного Комісаріату землеробства УРСР, колегія якого 18 червня 1930 р. прийняла рішення про реорганізацію навчального закладу у садово-городній інститут з двома факультетами – садівництва та городництва, з підпорядкуванням його Українському тресту садових та виноградних радгоспів і переведенням до Києва рільничого факультету. Контингент студентів садово-городнього інституту складав 408 осіб, з них на садово-городньому навчалося 265, а на агрономічному – 143 студенти. При цьому студенти агрономічного факультету передавались Київському інституту буряківництва, а студенти випускного курсу залишалися в Умані для закінчення строку навчання.

Окремим рішенням від 30 червня 1930 р. колегія Народного комісаріату землеробства ухвалила відкрити в Уманському садово-городньому інституті факультет садово-городньої технології, виходячи з наявності необхідних умов як для навчально-наукової роботи, так і виробничого навчання студентів із цієї спеціальності. У навчально-дослідному господарстві було 67 га плодових культур і 7 га ягідників, плодовий розсадник розміщувався на площі 26 га, розсадник деревних декоративних порід і насінництво квіткових рослин – на 25 га, овочеві культури – на 10 га. Було створено цех технічної переробки плодів і овочів (виноробство, сушіння і консервування плодової і овочевої продукції), навчально-дослідну пасіку з 256 вуликами, великий парк тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь, лісовий масив «Білогрудівка» займав 455 га. 8 травня 1931 р. в інституті відкривається заочний факультет з відділеннями садівництва, городництва та підвищення кваліфікації.

Однак уже в 1931 році інститут знову реорганізовують, цього разу – у вузькопрофільний плодово-ягідний інститут. У зв’язку з цим студентів факультету городництва (стаціонару і заочного відділення) переведено у Ворошиловградський інститут овочевих культур, а студентів технологічного факультету – до Київського інституту харчової промисловості. Хоча до цього часу навчальний заклад все ж таки підготував і випустив 72 технологи.

Систематичні реорганізації інституту та надання йому відповідного напряму у навчальній та науковій роботі, політичні репресії, що охопили країну, вплинули на часті зміни керівництва інституту: у 1932–1933 рр. обов’язки директора виконував М.В. Барвінський; у 1933–1934 рр. – Н.К. Костюк; у 1935–1937 рр. – М.С. Шевченко; у 1937–1938 рр. – П.Ф. Філіп’єв, кілька місяців 1938 р. виконував обов’язки директора інституту І.О. Орловський; у 1938–1941 рр. – Д.З. Гавриш.

За цей період у навчальному закладі розпочинається підготовка науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (1933 р.). Першими аспірантами були: М.М. Шкварук (керівник – професор П.А. Власюк) – з ґрунтознавства, І.М. Ковальчук (керівник – професор М.М. Грюнер) – з селекції плодових, В.Ф. Селецький (керівник – професор М.І. Лопатін) – з фітопатології.

Зростаюча потреба забезпечення великих міст і промислових центрів продуктами овочівництва вимагала підготовки спеціалістів-овочівників, здатних вести на науковій основі овочівництво відкритого і закритого ґрунту. Відтак в інституті поновлюється факультет овочівництва, а в 1934 р. інститут знову перейменовують у плодоовочевий.

25 грудня 1935 р. відбувся випуск агрономів заочного факультету Уманського плодоовочевого інституту – 21 особа. Це був перший випуск не тільки в Уманському інституті, а й в усій системі заочної освіти Наркомату землеробства УРСР. Майже половина випускників захистила дипломні роботи з оцінками «добре» і «відмінно».

У 1936 р. навчальний заклад дістає початкову назву – Уманський сільськогосподарський інститут. Відновлюється робота агрономічного факультету, а спеціальності «плодівництво» і «овочівництво» об’єднуються в межах одного факультету – плодоовочівництва, зі збереженням самостійності відділень садівництва і овочівництва.

У тому ж 1936 р. Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Уманському сільськогосподарському інституту присвоєне ім’я О.М. Горького, яке він носив до 1991 р.

Після деякої перерви у виданні наукових праць результати наукових досліджень публікуються у Збірниках наукових праць Уманського плодово-ягідного інституту (1934–1936 рр.) й Уманського сільськогосподарського інституту (1937 р.). побачив світ підручник П.А. Власюка та М.М. Шкварука «Сільськогосподарське ґрунтознавство» (1934 р.), монографії С.С. Рубіна «Підживлення городніх рослин» (1937 р.), «Удобрення плодово-ягідних культур» (1938 р.), «Удобрення овочевих культур» (1940 р.) та ін. Важливе значення також мали дослідження професора С.Х. Дуки «Карликове садівництво на новій основі» (1937 р.), доцента І.М. Ковтуна «Біологічні переваги маточних сортів суниць» (1937 р.) та ін.

Багато випускників того часу присвятили своє життя науці. Так, в Інституті фізіології рослин АН УРСР працювали П.А. Власюк – академік АН УРСР і ВАСГНІЛ, заслужений діяч науки України, професор, доктор сільськогосподарських наук, очільник інституту; О.Д. Хоменко – доктор наук, завідувач відділу живлення рослин; П.М. Мельничук, В.К. Лемпицька, П.М. Жабицький, Д.П. Юхимчук; в Якутській філії Академії наук СРСР відділом фізіології рослин завідував заслужений діяч науки Якутської АРСР М.І. Мусич; в Інституті ботаніки АН УРСР працював геоботанік М.І. Косець; в Ботанічному саду цього інституту – Г.Є. Кочережко, Л.П. Лемпицький.

Низка вихованців Уманського сільськогосподарського інституту працювали в Українському науково-дослідному інституті садівництва та його станціях. Серед них – С.Х. Дука – професор, доктор біологічних наук, академік, який багато років був директором цього інституту, автор сортів суниці, черешні, яблуні, лауреат Державної премії СРСР; А.І. Шепельський – заслужений працівник сільського господарства, очільник даного інституту у 70-х роках; І.О. Шеремет – завідувач відділу агротехніки, доктор сільськогосподарських наук; М.П. Тарасенко – доктор сільськогосподарських наук; І.М. Ковтун – завідувач відділу селекції, автор багатьох сортів суниць, малини і груші; І.Х. Шиденко – автор багатьох сортів груші; Ю.Д. Котик – старший науковий співробітник; керівництво відділами здійснювали Н.І. Ільчишина – агрохімії; Г.П. Рудковський – горіхоплідних; галузевими фахівцями працювали П.Ф. Малахова – з селекції абрикосів; А.Г. Шепельська – з удобрення садів; П.П. Савковський – із захисту рослин; І.І. Білоус – з імунітету плодових; О.П. Франчук – зі стандартизації; дослідженнями з економіки садівництва займалися Г.С. Семенова і Д.Ф. Чухно, який згодом став завідувачем відділу продуктивних сил.

В Українському інституті захисту рослин працювала З.М. Корецька – автор біологічного методу боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин.

Директором Уманського дендропарку «Софіївка» тривалий час був Д.С. Кривулько.

Випускники цього періоду також працювали на науково-дослідних станціях: Г.А. Березовський – директор Кримської дослідної станції садівництва; Я.К. Веремієнко – директор Мліївської станції садівництва; М.І. Панасюк – завідувач лабораторії технології переробки плодів, директор Мліївської станції садівництва, працював в Українському науково-дослідному інституті садівництва, а потім завідувачем кафедри Уманського сільськогосподарського інституту; П.А. Слаболінський – директор Рівненської обласної дослідної станції, генерал у відставці; В.В. Коваль – заступник директора Мелітопольської дослідної станції садівництва.

Дослідження з агротехніки плодових проводив Т.І. Подуфалий; селекцію плодових на Мелітопольській дослідній станції садівництва вели П.В. Гродзинський і М.Т. Оратовський; зрошення – П.О Межуєв. Завідувачами відділів працювали: Краснокутська дослідна станція садівництва – О.Ю. Берендей (відділ селекції) і О.Е. Петерс ( відділ захисту рослин); Синельниківська дослідна станція – І.М. Таран; Луганська дослідна станція – І.О. Скрипка (відділ селекції); старшим науковим співробітником Донецької дослідної станції – Н.Г. Назарова та ін.

Багато випускників цього періоду здійснювали трудову та наукову діяльність за межами України: Ф.В. Нечитайло – керуючий Тамбовським трестом плодорозсадницьких регіонів, П.І. Гордієнко – начальник комбінату хлібопродуктів у Брянській області; доктор сільськогосподарських наук, професор В.Ф. Білик працював у науково-дослідному інституті овочевих культур Росії; доктор сільськогосподарських наук Т.М. Шевчук – у Всесоюзному науково-дослідному інституті рослинництва; доктор сільськогосподарських наук Г.І. Фіщенко – у Всесоюзному науково-дослідному інституті цукрових буряків, пізніше – завідувачем кафедри механізації сільського господарства Уманського і Білоцерківського сільськогосподарських інститутів. Завідував відділом інформації і впровадження наукових досліджень у виробництво у Всесоюзному науково-дослідному інституті агрохімії і ґрунтознавства ім. Д.М. Прянишникова доктор сільськогосподарських наук К.І. Балтян, у цьому ж інституті працювала О.С. Горячева. Завідувачами відділ були: у Мічурінському науково-дослідному інституті садівництва – О.П. Франчук (відділ технології); в Узбецькому науково-дослідному інституті садівництва працював – доктор сільськогосподарських наук В.В Кузнецов (відділ селекції); в інституті економіки Туркменії – Е.І. Поляруш (відділ сільського господарства); у Держплані Киргизії працював М.К. Риднєв. Багато років очолював Узбецький інститут виноградарства К.В. Васильєв, пізніше він був директором Сочинського інституту гірського садівництва і квітникарства. У цьому ж закладі відділом цитрусових керував доктор сільськогосподарських наук І.І. Лаврійчук, а старшим науковим співробітником відділу селекції працювала Л.О. Протасевич; заступником директора з наукової роботи в Сочинському дендрарії була В.С. Лаврійчук.

Вихованців Уманського сільськогосподарського інституту зустрічаємо і серед викладацького складу закладів вищої освіти: в Українській сільськогосподарській академії – доктор сільськогосподарських наук, професор В.К. Заєць, доктор економічних наук К.Е. Сироцинський, доцент кафедри овочівництва Ф.Я. Попович; доктор сільськогосподарських наук, професор М.К. Поляков завідував кафедрою плодівництва Харківського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва, доцентом кафедри агрохімії працювала Н.І. Березницька та ін.

Попри ідеологічні обмеження та репресії, напередодні Другої світової війни Уманський сільськогосподарський інститут був серед провідних вищих навчальних закладів СРСР. Не зважаючи на досить складні часи, і в цих умовах інститут готував кадри для народного господарства – вчені займалися науковою роботою, впроваджували у виробництво нові сорти та гібриди сільськогосподарських культур, перспективні породи сільськогосподарських тварин, технології вирощування та переробки сільськогосподарської продукції, здійснювали організаційні заходи.

З початком Другої світової війни інститут припинив роботу. У день початку війни відбувся мітинг, на якому професорського-викладацький склад і співробітники заявили про готовність захищати Батьківщину. Разом зі студентами пішли на фронт викладачі – офіцери запасу професор М.І. Лопатін, доценти І.І. Білоус, Б.І. Торговець, С.А. Самцевич, викладачі С.Н. Беззубенко, М.І. Бондаренко, В.В. Ковальов, М.Н. Корзунецький, П.М. Федченко, директор навчально-дослідного господарства І.П. Головченко, агроном І.К. Сукач, механік А.М. Семіз, бухгалтер інституту О.Д. Худяков та ін.

Для інституту це були складні часи: на території навчального закладу представники нацистської влади розташували свій тимчасовий штаб, а головний корпус використовували як склад обмундирування. Під час стрімкого відступу, який проходив 11–12 січня 1944 р., окупанти, не встигаючи вивезти свої склади, просто їх спалили.

За три роки окупації всі столітні напрацювання вчених інституту було розграбовано чи знищено, а матеріально-технічна база зруйнована. Спустошене пожежею інститутське містечко стояло в руїнах: були спалені головний навчальний корпус, житлові будинки та квартири професорсько-викладацького складу, студентські гуртожитки, лікарня, пограбовано лабораторне обладнання кафедр, вивезено понад 5 тис. примірників унікальних книг з бібліотеки, знищено дослідні ділянки та колекційні розсадники, вирубано гібридний і помологічний сади, пограбовано навчально-дослідне господарство, вивезено продуктивну та робочу худобу і птицю, сільськогосподарські машини. Загальні збитки, завдані окупацією інститутському господарству, становили понад 10 млн. крб.

Загалом за час військових дій з інституту на фронт пішло понад 350 осіб, з них 80 – загинули в боях. Найцінніше обладнання та частина студентів інституту були евакуйовані спочатку до Луганська, а згодом у Таджицьку РСР, де студенти молодших курсів Уманського інституту влилися в Таджицький сільськогосподарський інститут. Ті, хто залишився у навчальному закладі під час окупації, докладали максимум зусиль до збереження його цінностей. Так, професор М.М. Шкварук, доцент І.П. Жабикін і садівник Л.О. Казаринов всіляко запобігали пограбуванню та руйнуванню оранжереї інституту; колектив бібліотеки інституту під керівництвом її завідувача В.І. Пашиної та за активної участі асистента кафедри ботаніки В.С. Горячевої і лаборантки З.М. Ковальчук, бухгалтера М.І. Латюка та співробітника інституту механіка М.І. Коцюбинського зібрали найцінніші фундаментальні видання бібліотеки і заховали їх в одному з підвальних приміщень, відгородивши глухою цегляною стіною.

Мужньо боролися з ворогом на фронтах війни викладачі та студенти інституту. Колишній студент інституту, командир 932-го стрілецького полку майор Ю.К. Глібко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Кавалером трьох орденів Слави став Г.Ю. Клименко. Орденом Червоного прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня відзначено бойові звитяги доктора біологічних наук, професора П.Л. Іванченка. Двома орденами Слави і орденом Вітчизняної війни І ступеня нагороджено доцента О.К. Харитонова. Двома орденами Червоної Зірки і двома орденами Вітчизняної війни нагороджений Я.А. Мусатенко, кавалерами орденів Червоної Зірки, орденів Вітчизняної війни стали А.П. Вержановський, А.В. Дорош, О.П. Іванов, А.П. Кучеренко, Ф.І. Мовчан, М.О. Ястремський, А.А. Поліщук, П.М. Сергієнко, І.І. Слупіцький.

Колишні студенти інституту стали відомими воєначальниками: Д.Л. Казаринов – генерал-лейтенантом, А.С. Кучеренко, П.А. Слаболінський та М.З. Рибак – генерал-майорами, Д.А. Туз – контр-адміралом флоту, К.Ф. Сосов – полковником.