25.07.2019 128

Уманський національний університет садівництва: погляд крізь час. Частина 2. Дореволюційний період

Переїзд Училища з Одеси до Умані відбувався з 17 серпня по 2 вересня 1859 р. пішим ходом. На волах і конях було перевезено майно, книги, приладдя, гербарії, а також найцінніші оранжерейні та тепличні рослини, насіння, цибулини, кореневища й інші придатні для перевезення та розмноження в нових умовах частини рослин. Того ж року почалася забудова навчального містечка за проектом старшого інженера Департаменту сільського господарства М.Н. Маркова.

Діючому на той час директору Училища Д.С. Обніському довелося вирішувати цілу низку організаційних і побутових проблем. На утримання штату навчального закладу виділили 13135 крб. 23 ¼ коп. на рік. За короткий час було налагоджено навчальний процес і протягом 3–4 років зведено основні споруди навчального містечка: навчальний корпус для ведення класних занять, музеї, кабінети з окремих дисциплін, пансіонат для розміщення та проживання учнів, будинок директора, житлові приміщення для викладачів та обслуговуючого персоналу тощо. Вони і нині є архітектурною окрасою міста та мають статус пам’яток архітектури ХІХ століття. 

Згаданим вище Указом від 30 березня 1859 р. було затверджено і «Нове положення про Головне училище садівництва в Умані», відповідно до якого вводився новий навчальний план, з поглибленим вивченням природничих наук і курсом лісівництва, аби випускники однаковою мірою володіли спеціальністю садівника і лісівника: «Cъ этой цѣлію ввести въ число предметовъ преподаванія лѣсоводство и раздѣлить курсъ на два отдѣленія: а) высшее – для образованія такъ называемыхъ ученыхъ садовниковъ, знакомыхъ и с лѣсоводствомъ, и б) низшее – для приготовленія практическихъ садовниковъ и лѣсоводовъ…».

На училище покладалося забезпечення державних установ і окремих громадян саджанцями кращих порід і сортів плодових, ягідних і лісових культур, а також насінням та іншими органами розмноження садових і овочевих рослин. Крім того, Головне училище садівництва повинне було проводити дослідження з акліматизації рослин, вирощування фруктових дерев і винограду на шпалерах, вести широкі дослідження з метою подальшого розвитку галузей садівництва, лісівництва й городництва.

Упродовж 24 років (1848–1862 рр.) існування Училища навчальний заклад закінчили 66 випускників із кваліфікацією вчений-садівник. Відомими фахівцями садово-паркової справи, які плідно працювали на ниві садівництва, стали випускники М.П. Колесников (випуск 1855 р.), який був старшим викладачем садівництва та головним садівником Царициного саду в Умані, Л.Т. Лучинський (1859 р.) – хранитель музеїв і бібліотеки, а також викладач креслення та малювання в Головному училищі садівництва, А.К. Кебах (1860 р.) – головний садівник Алупкинського парку (при маєтку графа Воронцова), К.М. Карабетов (1861 р.) – доглядач, а потім старший помічник садівника Царициного саду в Умані й інші.

З 1863 р. по 1875 р. Головне училище садівництва очолював видатний вчений у галузі ботаніки, садівництва, лісівництва та фенології М.І. Анненков. За час його керівництва було значно модернізовано навчальну й експериментальну бази, які поповнилися у 1863 р. 67 десятинами 1782 квадратними сажнями Грекового лісу для спеціалізації з лісівництва, був влаштований водогін із джерел с. Війтівка (нині Родниківка) з розгалуженою зрошувальною системою для поливу в саду, на парниках, городі, оранжереях і в парку «Софіївка» (1863–1873 рр.).

22 липня 1863 р., за розпорядженням Міністерства Державного Майна і Департаменту землеробства, для потреб училища та жителів Софіївської слобідки було закладено, а 14 грудня 1863 р. освячено, домовий храм Марії Магдалини, що з’єднав навчальний корпус і пансіонат в єдиний комплекс. Крім того, М.І. Анненков сприяв поновленню в Училищі спеціалізації з лісівництва, стояв біля витоків організації Уманської лісівничої школи, славетної знаними лісівниками з плеяди випускників цього навчального закладу. Серед них – відомі вчені лісівники радянського періоду: випускник 1899 року М.Є. Ткаченко – завідувач кафедри загального лісівництва Ленінградської лісотехнічної академії; випускник 1900 р. М.В. Третьяков – професор лісової таксації, працював в Кіровській академії; випускник 1903 р.; М.І. Сус – агролісомеліоратор, академік ВАСГНІЛ (Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна), професор лісівництва, засновник та перший директор ВНДІАЛМ (Всесоюзного науково-дослідного інституту агролісомеліорації). Випускники училища цього періоду також плідно працювали на ниві садівництва: М.П. Колесников (1852 р.) – старший викладач Училища садівництва і головний садівник Царициного саду в Умані; Л.Т. Лучинський (1859 р.) – викладач в Училищі; К.М. Карабетов (1861 р.), М.Ф. Гродзинський (1867 р.), І.А. Жуковський (1868 р.) – помічники головного садівника Уманського парку; А.К. Кебах (1860 р.) – головний садівник Алупкінського парку (при маєтку графа М.С. Воронцова).

Період реформ 60-х років ХІХ ст. і ліквідація кріпацтва стали поштовхом для трансформаційних перетворень у господарстві країни. Розвиток торгового землеробства та його спеціалізація за окремими галузями сприяли інтенсивному поширенню в південно-західних губерніях Росії бурякоцукрового виробництва. Відтак виникла необхідність підготовки агрономічних кадрів з рільництва, а садівництво відходить на другий план.

У 1863 р., згідно з імператорським Указом і розпорядженням Міністерства Державного Майна, закривається нижче відділення практичних садівників і розробляється проект створення при Уманському училищі сільськогосподарського відділення і невеликої ферми, на зразок землеробських шкіл.

8 травня 1868 р. навчальний заклад реорганізовано в Уманське училище землеробства і садівництва та віднесено до середніх сільськогосподарських навчальних закладів відомства Департаменту землеробства. Як доповнення до існуючих навчальних кабінетів і галузей садівничого господарства, створюються кабінети рослинництва та тваринництва, а для виробничої практики учнів із землеробства – дослідне поле та тваринницька ферма. Регламентація нової структури навчального плану реорганізованого навчального закладу, введена Департаментом землеробства у 1870 р., була визначена «Програмами землеробських училищ», відповідно до яких в Училищі було значно розширено кількість природничих і спеціальних предметів, вивчення яких відбувалось протягом п’яти років. І, оскільки сільське господарство все більше переходило на комерційну основу господарювання, з 1869 по 1903 рр. учнів випускали із кваліфікацією учений-управитель і садівник.

Проте садівничий напрямок все ще залишався актуальним, а тому у 1870 р., на підставі результатів діяльності технічної бази та наукової лабораторії, у якій визначалися якість садівничої продукції і можливість її переробки та за пропозицією Училища було узаконене виробництво вина з плодів і ягід.

З 1875 р. по 1881 р. директором Училища був М.С. Барановський. За його керівництва було розширене практичне поле, створене у 1868 р., яке у 1877 р. перейменовано в практичне господарство, що мало комерційне спрямування, укомплектовувалися ферми великої рогатої худоби, овець, птиці, пасіка стала самостійним підрозділом господарства.

За новим статутом і відповідно до «Положення про землеробські училища», яке було прийнято 23 травня 1878 року, кількість предметів у навчальному плані Уманського училища доведено до 30, а строк навчання збільшився до шести років. При цьому на останньому році навчання передбачалася виробнича практика у великих господарствах із промисловим напрямом ведення сільського господарства.

Загалом цей період в розвитку Уманського училища землеробства і садівництва характеризується пошуком шляхів удосконалення навчальної роботи, подальшим розвитком наукових досліджень і поліпшенням його матеріального становища.

Новий директор Уманського училища землеробства і садівництва Я.М. Калиновський (1881–1885 рр.) очолював навчальний заклад у складний період освітніх і суспільних реформ. На цьому етапі в Училищі відбувся стрімкий і плідний розвиток наукових досліджень. Усі поліпшення матеріально-технічної і практичної баз навчального закладу проходили на фоні активізації наукової діяльності й оптимізації навчального процесу.

З 1885 по 1905 р. посаду директора Уманського училища землеробства і садівництва обіймав досвідчений педагог і організатор, дійсний статський радник і викладач землеробства Д.С. Леванда. Під його керівництвом вдосконалено матеріально-технічну базу, створено нові допоміжні навчальні посібники, колектив вчителів і наукових працівників поповнився досвідченими кадрами, закладено нові сади та парки, створена метеорологічна служба, велися роботи з вирощування тутових шовкопрядів, виробництва коконів і целюлярної грени.

Навчальна пасіка, яка почала функціонувати з 1892 р., в подальшому стала самостійним підрозділом господарства та відігравала важливу роль у навчанні учнів Училища бджолярству. Під неї було відведено 3 десятини 115 сажнів земель Училища у північній частині, серед старих кварталів розсадника з лісовими та декоративними деревами, які до 1909 р. утворили справжній гай. На розвиток пасіки у 1893 р. Департаментом землеробства були відпущені кошти на будівництво будинку бджоляра з трьома кімнатами: для музею бджільництва, майстерні та складу для інвентарю пасічника, а також приміщення для зимівлі бджіл. У 1895 р. господарство пасіки поповнилося ще одним приміщенням з відповідними відділеннями: для громіздкого інвентарю, кімнати для сторожа та намету для виставлення вуликів, а в 1899 році було додатково збудовано виставочний павільйон. Поступово створювався музей бджільництва, збиралися вулики для спостереження за бджолами та моделі вуликів різних систем, моделі та малюнки з анатомії бджіл, гербарії. Були представлені засушені та законсервовані шкідники бджіл, поодинокі бджоли, оси і шершні. Практичні заняття з виготовлення вуликів проходили у майстерні пасіки. Тут кілька робочих цілий рік займалися виготовленням вуликів і бджільницького приладдя.

З 1885 по 1892 р. в училищі працює викладачем та головним садівником Царициного саду В.В. Пашкевич. Під його керівництвом здійснюється реконструкція парку: поблизу оранжерей розбивається відомий арборетум – «англійський парк», який і понині прикрашає «Софіївку»; закладається помологічний сад, в якому налічувалося 350 сортів яблунь, 250 – груш, 40 – слив, 50 – вишень і черешень вітчизняних і зарубіжних сортів; створюється формовий сад для навчання учнів технології обрізування плодових дерев і ягідних кущів; вперше в Київській губернії розпочато культивування винограду промислових сортів; впроваджено технологічні розробки з вирощування ананасів. Також створюється база технічної переробки плодів і овочів, будується окреме приміщення з винним підвалом і лабораторією, де вивчається якість продукції і можливість її переробки, розробляється методика виробництва вина з плодів і ягід, будується приміщення для сушіння плодів і овочів (споруджено сушильню Рейнольда і сонячну сушильню); налагоджується виробництво сухих овочів для супів і борщів, зеленого горошку, квасолі, сушених плодів, варка паст, цукатів, варення, пастили, соків, томату-пюре й інших продуктів, започатковано вітчизняне виробництво плодово-ягідних вин.

Метеорологічна станція другого розряду першого класу під керівництвом викладача фізики, метеорології і хімії, статського радника В.О. Поггенполя посіла належне місце серед подібних їй установ країни і продовжує діяти й донині. На станції за широкою програмою велися фенологічні спостереження за розвитком 126 деревних і кущових порід та 450 дикорослих і культурних рослин.

З 1892 р., для підвищення сільськогосподарських знань, в Училищі почали проводити короткотермінові курси з садівництва та городництва. Їх організовували під час літніх вакацій; термін навчання становив чотири-шість тижнів, а кількість курсантів обмежувалася 15–20 особами у групі, хоча груп могло бути декілька.

У 1894 р в училищі організовуються курси з бджільництва, садівництва та городництва, які функціонують за розпорядженням Міністерства землеробства і державного майна та земств, для ознайомлення народних вчителів, селян та інших сільських жителів із раціональним веденням різних галузей сільського господарства.

Визначною подією для Уманського училища землеробства і садівництва стало святкування 27 грудня 1894 р. 50-річного ювілею з дня заснування навчального закладу, на яке приїхало 102 колишні випускники, які створили Фонд допомоги своїй Alma-mater, а також стипендію імені святих Кирила і Мефодія.

У доповіді на честь ювілею викладач російської і латинської мов та законодавства, статський радник В.О. Долбін, навів такі дані: з 462 випускників, які закінчили училище протягом 1844–1894 рр., подали про себе вісті 263 особи, з них 185 – працювали в сільському господарстві, 54 перебували на державній службі (в тому числі – 25 військових), 18 працювали приватно та не мали відношення до сільського господарства і лише 6 – не мали відповідних занять.

Також, з нагоди святкування 50-річного ювілею Училища, в Одесі та на Міжнародній виставці садівництва у Санкт-Петербурзі (1.09–1.11.1894 р.), з повним розмахом демонструвалися наукові розробки та досягнення колективу навчального закладу. В експозиції виставки Училище було представлене поруч з Імператорським С.-Петербурзьким Ботанічним Садом, Московським Сільськогосподарським Інститутом та Імператорським Нікітським Садом. В одному з номерів часопису «Хозяинъ» за 1894 р. наведено світлину виставки з відділу овочевих культур, у коментарі до якої вказується «…справа виднѣется столъ с овощами Уманскаго «Царицына сада», экспонаты очень разнообразны по сортамъ и еще болѣе по культурамъ».

На виставці Училищем демонструвалися зразки овочевих і плодових культур, акварельні зображення плодів і ягід (63 сорти яблук, 44 – груш, 21 – слив, 14 – вишні та черешні, 5 – персика, 2 – полуниці, 5 – аґрусу), виконані головним садівничим Царициного саду Ю.Р. Ланцьким. Окрім того, В.В. Пашкевичем на виставці були представлені гектографічні записки, складені під час його перебування на посаді викладача садівництва в Уманському училищі землеробства і садівництва, та дослідження учнів з вирощування городніх культур, зібрані у 28 зошитах. Особливий інтерес викликали праці самого Василя Васильовича, написані ним під час перебування в Умані.

За період з 1868 по 1903 рр. Уманське училище землеробства і садівництва випустило 540 вчених управителів і садівників. Серед випускників навчального закладу низка відомих науковців і практиків: Ю.Р. Ланцький (випускник 1881 р.) – спочатку помічник В.В. Пашкевича з керівництва парком «Софіївка», згодом головний садівник, а потім завідувач даного парку, викладач садівництва в Училищі, автор понад 40 робіт з технології вирощування та переробки плодів і овочів; Й.К. Пачоський (1882 р.) – ботанік-флорист, систематик і геоботанік, який у 1887 р. опублікував наукову працю «Очерки флоры окрестностей г. Умани Киевской губернии», описавши 1062 види вищих і частково нижчих рослин, член Київського товариства природознавців, якому він подарував гербарій з 2000 екземплярів рослин місцевої флори, що нині зберігається в інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного, садівничий Петербурзького імператорського ботанічного саду, професор Херсонського політехнічного інституту з природничих дисциплін; Ф.К. Калайда (1886 р.) – спеціаліст з інтродукції південних рослин, а потім директор Нікітського ботанічного саду; В.С. Богдан (1888 р.) – організатор і керівник Валуйської, пізніше Краснокутської дослідної станції, а в 1917 р. обраний професором Саратовського і в 1921 р. Кубанського сільськогосподарських інститутів; І.О. Пересвєт-Солтан (1891 р.) – професор Ленінградського сільськогосподарського інституту; М.Ф. Любочка (1898 р.) – професор, завідувач кафедри плодівництва Уманського сільськогосподарського інституту; К.К. Симінський (1900 р.) – професор, завідувач кафедри Київського політехнічного інституту, академік і віце-президент академії наук УРСР; М.І. Сус (1901 р.) – професор лісівництва, академік ВАСГНІЛ; М.І. Третьяков (1901 р.) – професор лісової таксації та багато інших.

У цей період в Умані було створено новий тип училища, в якому землеробство тісно поєднувалося з садівництвом. На завершальному етапі підготовки учні, у першій половині року, закінчували теоретичне навчання, а в другій – проходили стажування у господарстві училища. Також було відновлено викладання курсу лісівництва, як окремого предмета. Загалом на початку ХХ ст. сільськогосподарська освіта в Росії здійснювалася за програмами підготовки агрономів широкого профілю. Уманське училище землеробства і садівництва готувало галузевих спеціалістів з глибокими знаннями особливостей технології вирощування, зберігання, переробки сільськогосподарських культур. Тож на хвилі вимог зі збільшення потреби у спеціалістах садівничої галузі, особливим Положенням від 16 лютого 1903 року утворено Уманське середнє училище садівництва і землеробства, в якому було відкрито два самостійних відділення: садівництва і землеробства.

Кожне відділення мало свою навчально-наукову та виробничу базу. Так, базою для відділення землеробства були кабінети-музеї рослинництва, тваринництва, навчальне поле, тваринницька ферма з різними породами робочих і продуктивних тварин, парк сільськогосподарських машин і засобів. Загалом відділення включало: сільськогосподарську лабораторію, колекційний розсадник, навчально-дослідне поле, вегетаційну теплицю, ферму (182 га 559 квадратних сажнів, з яких 166 га 600 квадратних сажнів – орна земля з одинадцятипільною сівозміною), було розпочато будівництво корівника, вівчарні, свинарника, стайні та ін.

Садове господарство Училища включало: плодовий розсадник площею 10 га, формовий розсадник площею 450 квадратних сажнів, сади – 6,75 га, ягідники – 1 га 1569 квадратних сажнів (у ньому нараховувалось 50 сортів малини, 10 – ожини, 64 – аґрусу, 48 – смородини), відділення живцювання, виноградник площею 1835 квадратних сажнів, що нараховував 52 сорти винограду, насадження верби для плетіння площею 1400 квадратних сажнів, навчально-колекційні ділянки та формовий сад площею 1163 квадратних сажнів, лабораторію з технічної переробки плодів і овочів, де щорічно виробляли 6000 відер десертних вин, сушили овочі та фрукти, виготовляли цукати, пастилу, варення, желе, соки, томатне пюре й ін., 16 теплиць і оранжерей, декоративні та квіткові розсадники.

Маючи таку потужну навчально-виробничу базу, керівництво навчального закладу вживало заходи щодо більш ретельного підбору науково-педагогічних працівників. До викладання були запрошенні нові викладачі, які розгорнули активну науково-дослідну роботу. В Уманському середньому училищі садівництва і землеробства починають працювати С.М. Вуколов (1904 р.), М.Є. Софронов (1907 р.), І.І. Корабльов (1907 р.), В.І. Едельштейн (1907 р.), П.Г. Шитт (1911 р.).

Декоративне садівництво набуло вагомого значення на садовому відділенні. На посаду викладача цих предметів у 1907 році був запрошений В.І. Едельштейн, відомий пізніше як завідувач кафедри овочівництва Московської сільськогосподарської академії, доктор сільськогосподарських наук, професор, почесний академік ВАСГНІЛ, Герой соціалістичної праці, глибокі біологічні знання про будову і життя рослин якого допомогли у викладанні декоративного садівництва й утриманні Царициного саду в належному стані.

Бджільництво і шовківництво в училищі викладав з 1907 р. викладав І.І.Корабльов, який виріс до професора і залишався на цій посаді в Уманському сільськогосподарському інституті до 1951 року. З 1922 по 1925 рр. він був деканом плодоовочевого факультету. За час роботи І.І. Корабльова вивчення шовківництва і бджільництва набуло особливого значення. Перебуваючи на посаді викладача, він також завідував навчально-дослідною пасікою й організував при училищі кабінети бджільництва та шовківництва, а при станції і пасіці – музей. Крім того, для селян і народних вчителів на базі пасіки постійно діяли курси з бджільництва та шовківництва, а для народних шкіл було налагоджено виготовлення навчальних колекцій, препаратів і посібників з означених дисциплін. У кабінеті бджільництва фахівці надавали консультації з хвороб бджіл і розплоду. При дослідній пасіці були створені майстерні з виготовлення та випробування нових систем вуликів та інвентарю. Саме Іполіт Іванович винайшов так званий український вулик, який використовується понині на пасіках України. Монографії цього вченого «Кормление пчел и приготовление кормов», «О выборе улья и как самому устроить хороший улей» та підручник «Бджільництво» користувалися великою популярністю по всій державі і є цінними дотепер.

У 1908 році читати курс лекцій з технології виноробства і мікробіології в училище запросили М.Є. Софронова, який, разом з А.В. Петцельт, удосконалив технологію виготовлення плодово-ягідних вин.

Загалом, станом на 1909 р. Уманське училище садівництва і землеробства було єдиною вищою садівничою школою в Росії, яка мала унікальні повномасштабні зібрання плодових і ягідних культур, що входили до навчально-наукової та виробничої баз навчального закладу.

Протягом 1911–1921 рр. в Училище велася активна освітня діяльність. У цей період навчальний заклад очолювали Т.Г. Гончарук-Біда (1911–1914 рр.), І.П. Жабикін (1914–1917 рр.), М.А. Кухаренко-Прокопович (1918–1919 рр.), К.М. Пирожков (1919–1920 рр.).

З 1911 р. по 1914 р. садівництво в Училищі викладав професор П.Г. Шитт, який керував усіма галузями садівництва, розробив «Організаційний план садового господарства Уманського Царициного саду», першим в Умані розпочав вивчення кореневої системи та фізіології живлення плодових дерев, закономірностей росту й циклічності онтогенетичного їх розвитку. Крім цього, вчений займався питаннями сушіння плодів та овочів, контролював і вивчав різні види сушарок. Сушені сливи, вироблені в господарстві, конкурували на світовому ринку з сочинським чорносливом.

Випускників Уманського училища садівництва і землеробства того часу добре знали не тільки в Росії, а й у Європі. Про це свідчить і оголошення, опубліковане в журналі «Плодоводство» (1913 р): «Требуется садовод-заведующий торговым плодово-декоративным питомником и практической школой садоводства. Необходима солидная теоретическая и практическая подготовка (желательно из окончивших Уманское училище садоводства)».

З 1904 по 1921 рік в Училищі було підготовлено 527 спеціалістів, в тому числі на відділенні садівництва – 213, землеробства – 314. Всього за 77 років своєї діяльності училище закінчили 1133 спеціалісти: 819 садівників і 314 агрономів. Відомими вченими і педагогами стали випускники 1903–1921 років – Ф.В. Заморський, С.К. Руденко, Г.І. Форост, М.І. Лопатін, П.М. Білецький, К.А. Іванович, Т.К. Кварацхелія, П.Ф. Вовк, С.С. Рубін та ін. У період 1906–1910 років у навчальному закладі здобував освіту відомий згодом економіст М.Д. Кондратьєв.