Музей історії Уманського національного університету садівництва - один із осередків краєзнавства Уманщини

Контакти (04744) 3-20-74 вул. Інститутська, 1, корпус Наукової бібліотеки, 2-й поверх museum.univer@udau.edu.ua

Музей історії Уманського національного університету садівництва є невід’ємною складовою у системі навчально-виховної та наукової роботи навчального закладу. Головним завданням музею є нагромадження, збереження та відтворення в хронологічній послідовності історії навчального закладу: від витоків – до сьогодення.

Передумовою створення музею стало нагромадження великої кількості історичних фактів, документів, раритетних видань і рукописів тощо. Так, перші історичні нариси з’явилися ще у 1894 році, коли Уманське середнє училище землеробства і садівництва святкувало свій перший значимий ювілей – 50-річчя з часу заснування. До цієї події приурочили з’їзд випускників попередніх років (прибуло 102 особи), були відлиті бронзові ювілейні медалі двох ґатунків, виготовлені і встановлені в актовій залі училища дві меморіальні дошки та видрукувана ювілейна доповідь «першого історіографа» училища, викладача російської мови і латини Володимира Олександровича Долбіна «Юбилей Уманского училища».

У 1909 році Училище відзначало 50-річчя перебування в м. Умань. З цієї нагоди директор Михайло Євграфович Софронов подає детальну характеристику навчальної бази та навчальної програми училища.

Окремі згадки про історію навчального закладу у той період зустрічаються в працях В.В.Пашкевича (1894), С.М.Вуколова (1907), П.Г.Шитта (1911), І.І.Корабльова (1926).

Для популяризації навчального закладу викладач російської та української мови Євген Миколайович Рудницький організував перший екскурсійний гурток у двадцятих роках ХХ століття, у роботі якого брали участь 30 студентів. Екскурсії проводили по території агротехнікуму та парку імені ІІІ Інтернаціоналу (теперішній дендрологічний парк «Софіївка»).

У машинописних довідниках за 1940 і 1941 роки «Для вступників до Уманського сільськогосподарського інституту» згадується про підготовку до 100-літнього ювілею ВНЗ, який мали відзначити в 1944 році. Проте війна порушила всі плани. Чимало зусиль і коштів довелося докласти у повоєнні роки на відновлення поруйнованої німецькими окупантами матеріально-технічної бази: будівель, навчально- наукового обладнання, дослідних ділянок, навчального господарства тощо. А вже в 1959 році урочисто відзначили 100-річчя перебування закладу в Умані. До цієї ювілейної дати був приурочений випуск XIII тому "Збірника наукових праць", де в головній статті була викладена історія створення та розвитку Уманського СГІ (автори М.І.Делеменчук – директор інституту та старший викладач лісівництва і квітникарства М.І.Бондаренко).

У шістдесятих роках XX ст. в Уманському краєзнавчому музеї під керівництвом його тодішнього директора Г.Ю. Храбана активно працювали краєзнавці М.Ф.Комарницький та Я.М.Кочережко, наукові співробітники В.А. Стефанович і О.П. Діденко, організатор товариства охорони пам’яток історії та культури Н.В. Суровцова та ін., які тісно співпрацювали з Уманським сільськогосподарським інститутом.

Саме з подачі працівників краєзнавчого музею в інституті закипіла активна робота зі створення музею, поштовхом до якої став візит до ректора тоді ще сільськогосподарського інституту професора Миколи Ілліча Делеменчука відомого уманського краєзнавця Стефановича Василя Автономовича, колишнього завідувача фондів Уманського краєзнавчого музею. Василь Автономович показав низку документів і запропонував свою допомогу у створенні музею. Пропозиція була підтримана. Розгорнулась велика пошукова робота щодо збору документів: друкованих видань, фотографій, речових експонатів та підготовки приміщення, оснащеного відповідним музейним інвентарем.

З часу заснування і по нинішній день музей розміщений в одній залі старовинної будівлі на території студмістечка по вулиці Давиденка. Дана споруда також є історичною, оскільки була збудована ще у 1800 році за проектом головного будівничого дендрологічного парку «Софіївка» Л.Метцеля як літній будиночок родини Потоцьких – перших власників парку. Експозиція музею розгорнута на першому поверсі триповерхового будинку у великій просторій прямокутній залі площею 66,5м². Первісний вигляд зали підтверджується збереженим плафоном стелі, яка обрамлена падугою класичного зразка та широкими вікнами і дверима з напівциркулярним завершенням, що було характерно для будівель XVIII-XIX століть. Самі вікна і двері приміщення звернені у бік партерного амфітеатру парку.

5 листопада 1967 року відбулося офіційне відкриття експозиції музею. Першим завідувачем музею стала старший лаборант кафедри соціально-гуманітарних і правових дисциплін (раніше марксизму-ленінізму) Ніна Іванівна Гаташ. Випускниця навчального закладу (1948 р), вона з пристрастю справжнього пошуковця взялася до справи. Їй допомагали не менш зацікавлені співробітники інституту, колишні випускники, краєзнавці, особливо такі як М.Ф. Комарницький, який теж колись робив спробу навчатися в агротехнікумі, але журналістика переважила.

На час створення музею живими ще було багато викладачів, співробітників та випускників першої половини ХХ століття. Від них у фонди музею надійшла значна кількість документів: спогадів, друкованих матеріалів, світлин, у тому числі випускних. Значна інформація була отримана з державних архівів Києва, Одеси, Москви, Ленінграда (Санкт-Петербурга) тощо.

Наступним завідувачем музею була Неоніла Семенівна Ліповська (1974-1986). Вдруге експозицію музею оновила Лариса Дмитрівна Гарбузова (1986-1988).

З 1988 р. по 2013 р. музей очолювала Лариса Олександрівна Цимбровська. Закінчивши школу у 1969 році, вона вступила на заочне відділення факультету плодоовочівництва і виноградарства, поєднуючи навчання і роботу в декоративному та садовому цеху навчально-виробничого господарства «Родниківка» Уманського СГІ. Завершивши у 1974 році навчання, вона перейшла на роботу до художнього відділу картинної галереї Уманського краєзнавчого музею, де працювала старшим науковим  співробітником. У 1988 році Лариса Олександрівна була запрошена на роботу в УСГІ на посаду завідувача музею історії, де плідно пропрацювала 25 років. Саме за її керівництва, в 2003-2004 рр., враховуючи історико-культурне значення зали музею і будинку в цілому, вже в нових умовах діяльності навчального закладу та з нагоди його 160-річчя було проведено капітальний ремонт приміщення і третю реконструкцію експозиційних стендів і вітрин музею.

В експозиції музею поетапно представлено всі історичні періоди розвитку навчального закладу, починаючи з часу заснування і до сьогодення. Світлини, документи, рукописи, друковані видання, речові експонати – сторінка за сторінкою розповідають про заклад, його викладачів, випускників, студентів та знакові події у долі університету.

Перший період історії університету (1844-1996), представлений в експозиції, демонструє матеріали із організації Головного училища садівництва (1844-1868) в м. Одеса та його переїзд до Умані.

Наступний розділ історії ВНЗ, представлений в експозиції, –  перетворення ГУС в Уманське середнє училище землеробства і садівництва (1868-1903), коли навчальну програму доповнили землеробськими дисциплінами та створили «практическое поле» і невелике господарство. У цей же період у 1885 році при училищі була відкрита метеорологічна станція, з 1890 року проводилось розведення тутового шовкопряду (Уманське училище зайняло друге місце серед «руських червоводень», з 1892 року заново організували пасіку.

З часом зростаюча потреба у кваліфікованих спеціалістах із питань землеробства стала приводом до відкриття в училищі двох окремих відділень – садівництва і землеробства та перейменування закладу в Уманське середнє училище садівництва і землеробства. Саме цей період (1903 – 1921 рр.) представлений у наступній частині експозиції музею, де відображено, як  поступово розширювалася матеріально-технічна  база училища: збудовано навчальні корпуси, житлові будинки для викладачів і обслуговуючого персоналу, приміщення пансіонатів для проживання вихованців училища, поповнилися навчальні колекції, обладнано кабінети, значного розвитку досягли практичне господарство, ферма, садове господарство (Царицин сад),технічна переробко плодів і ягід та інші навчальні об’єкти. У 1913 р. за постановку навчальної роботи виставочний комітет Київської сільськогосподарської виставки нагородив  Уманське училище садівництва і землеробства золотою медаллю, а в1914 р.на міжнародній виставці садівництва в С.-Петербурзі було відзначене Великою золотою медаллю С.-Петербурга.

Наступний розділ  експозиції висвітлює період з 1921 – 1929 рр., де відображено, як за радянських часів заклад, зростаючи чисельно, спочатку став агротехнікумом (1921) з правами вищої школи, а потім – сільськогосподарським інститутом (1929).

У розділі експозиції, який охоплює 1929 – 1941 рр., висвітлено життя ВНЗ у мирні передвоєнні роки. У цей відрізок часу пройшло декілька реорганізацій навчального закладу: 1930 р. - Уманський садово-городній інститут;  1931р.- Уманський плодово-ягідний інститут; 1934р. - Уманський плодоовочевий інститут; 1936р. - Уманський сільськогосподарський  інститут.   

 Трагічні сторінки історії навчального закладу представлені в розділі, який відноситься до періоду з 1941 – 1944 рр. Війна зруйнувала мирне життя населення та роботу закладу. Значна частина студентів та викладачів пішла на фронт. Частина була евакуйована до Туркменістану, і лише старші непризовного віку викладачі залишилися на окупованій території. Вони першими прийшли до інституту вже наступного дня після визволення міста Умань від німецько-фашистських загарбників (10.03.1944) й почали піднімати з руїн свій навчальний заклад.

 Окремий розділ експозиції охоплює тривалий період в історії навчального закладу в  1944  – 1996 рр. Це був час відбудови та подальшого розвитку матеріально-технічної бази  ВНЗ.  За успіхи в підготовці кадрів для науки та виробництва у 1959 році інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного прапора.

Важливою подією у навчальному закладі стало відкриття  у 1976 році економічного факультету, де була розпочата підготовка фахівців ще за двома  спеціальностями. Значно зросла чисельність студентів, а також  здобутки наших випускників, на виробництві. Перший історичний період експозиції завершується матеріалами, присвяченими 150-річному ювілею університету.

Другий період історії навчального закладу представлений у заключних розділах експозиції, які відображають його сьогодення. Це, насамперед, події, пов’язані з наданням навчальному закладу статусу сільськогосподарської академії (1996), згодом – державного аграрного університету (2003) та національного університету садівництва (2009). У цій частині експозиції представлена інформація про  діяльність  факультетів і  кафедр, Інституту післядипломної освіти та дорадництва, Центр культури та виховання, навчально-науково-виробничий відділ та інших структурних підрозділів.

Основний і допоміжний фонди  музею нараховують понад 15 тисяч одиниць збереження. Вони є інформаційною базою не лише для роботи музею, але й довідковим матеріалом у роботі викладачів, студентів, працівників різних установ, а також потужною науковою базою для науковців.

У музеї влаштовуються зустрічі та бесіди, надаються консультації і довідки з питань історії чи персоналій, підбираються матеріали для написання наукових доповідей, рефератів, дипломних робіт, дисертацій тощо.

При музеї діє гурток екскурсійної справи, де студенти вивчають історію рідного краю (історію та культуру Черкаської області, міста Умань та Уманщини, університету та пам’ятки садово-паркового мистецтва «Софіївки»).

Музей виконує своє первісне призначення – береже історичну пам’ять та популяризує її серед студентської молоді. Окрім оглядових і тематичних екскурсій, у музеї здійснюються  наукові дослідження, результати яких публікуються на сторінках періодичних видань, у наукових збірниках та на сайті університету.

У листопаді 2012 року музей історії Уманського національного університету садівництва відзначив своє 45-річчя. За цей час музей історії Уманського національного університету садівництва став справжнім осередком популяризації історії закладу, центром інформації щодо розвитку навчального закладу, діяльності його викладачів, працівників, вихованців, які працюють у різних куточках України, а дехто – в далекому чи близькому зарубіжжі, місцем зустрічей із відомими особистостями та об’єктом ознайомлення всіх студентів і численних гостей університету й міста з його історією.

Переглядів - 18698