22.05.2018 4776

Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.

22 травня в історії України значиться суперечливою датою, адже цей день вкотре нам нагадує про велику і передчасну втрату – смерть Великого Кобзаря та заспокоює душі справжніх українців тим, що його дух все ж знайшов свій спокій на рідній землі. Ця дата – роковини перепоховання праху славного сина своєї вітчизни, Пророка на всі часи. І вже традиційно колектив Уманського національного університету садівництва вшановує пам’ять великого Кобзаря разом з громадою міста.

Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.
Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.

Тарас Шевченко став для українців носієм «святої правди», правди, за яку гинули багато люду в минулі роки, правди, яка мала на меті об’єднати український народ в єдину, велику, могутню Українську державу. Поет, якого боялися і живим, і мертвим, великодушно вболівав за Україну та її народ, а тому став символом української свободи, взірцем українського волелюбства. І ще в «Заповіті» Великий син українського народу виявляв волю свою бути похованим саме на Вкраїні милій:

«Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно,- було чути,

Як реве ревучий!»

Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.
Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.
Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.
Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали на Смоленському кладовищі. Тож, завдячуючи друзям і шанувальникам його творчості, знаючи про «Заповіт» (1845 р.) і дякуючи клопотанням Михайла Лазаревського, через 58 днів, у квітні 1861 р., прах великого Кобзаря було доправлено в Україну та перепоховано на Чернечій горі у Каневі.

 

Прес-центр Уманського НУС

 

Error