Трагічні сторінки моєї Вітчизни

Це остання хлібина, остання?

                                                                                   Очі горем налиті вщент.

                                                                                  Батько й діти не їли зрання.

Це остання хлібина, остання,

 Після неї голодна смерть…

Наближається скорботна дата – 81-ша річниця Голодомору 1932-1933 рр. Голодомор – не історичне минуле, а глибока рана, яка нестерпним болем пронизує нашу пам’ять. За різними джерелами, із 60 млн. населення голодомор забрав від 6 до 7,5 млн. життів. Це одна з найстрашніших катастроф в історії людства, яка перевищила втрати нашого народу в роки другої світової війни. Саме на Черкащині був епіцентр голодомору, на багатих, родючих землях у день зникало село. Люди вмирали, їх вивозили підводами, з мертвими кидали у спільні могили і живих, які дихали. Мами сходили з розуму – варили і їли своїх дітей. Голодні люди йшли в пошуках їжі на захід України, падали і їли все, що росло, забирали їжу з собачих мисок…

Відзначаючи трагічні дати своєї історії, ми проходимо очищення правдою про минуле і відповідальністю за майбутнє своєї країни.

До вшанування 81-ї річниці жертв страшного злочину проти людства – Голодомору 1932-33 рр. в читальній залі №1 та залі періодичних видань Наукової бібліотеки Уманського НУС діє книжкова виставка «Трагічні сторінки моєї Вітчизни». Запрошуємо всіх бажаючих до перегляду.

Марія Фіткаленко,

  провідний бібліотекар Наукової бібліотеки