І.М.Карасюк - голова профкому Уманського сільськогосподарського інституту

06.12.2012

«Іван Маркіянович ніколи не стояв осторонь громадського життя. Був лідером профспілкової організації нашого вузу. Тривалий час очолює ветеранську організацію.

Та й зараз, маючи вже поважний вік, він не мислить свого життя поза колективом» (із статті доктора с.-г. наук, професора П. І. Мороза "Його важка і щаслива доля із книги "Завжди серед людей і для людей ". Умань Поліграфічне підприємство 2008. 354 с.)

 

Впродовж 1960-1962 рр. Іван Маркіянович Карасюк був головою об'єднаного профкому Уманського ДАУ (на той час Уманського сільськогосподарського інституту). Це був період, коли за пропозиції партійної організації та громадськості інституту постало питання про організацію (об'єднаного) профспілкового комітету викладачів, робітників, службовців та студентів інституту.

На той час Іван Маркіянович щойно розпочав працювати асистентом кафедри організації сільськогосподарського виробництва та мав партійне доручення бути редактором багатотиражної газети "За сільськогосподарські кадри". Працювати на посаді редактора газети і одночасно бути організатором профспілкового комітету було цікаво відповідально і в той же час, не легким завданням. Іван Маркіянович весь час був зайнятий турботами колективу інституту. Постійні заняття із студентами, планування роботи засідань редакційної колегії,  обговорення і підготовка статей до друку, надання допомоги молодим авторам у підготовці публікацій, вирішення питань, пов'язаних з життям і діяльністю профспілки, забирали  весь вільний час.

У полі зору профспілки була мобілізація колективу співробітників і студентів на допомогу ректорату у вирішенні важливих проблем життя і діяльності інституту. На той час на території інституту активно велися роботи з приведенням у порядок території студентського містечка, розпочиналося будівництво спортзалу, а також продовжувалася відбудова приміщень і будівництво нових гуртожитків. Профком організовував літній відпочинок  студентів  і  співробітників  інституту,  допомагав учгоспу  у вирішенні   питань  збирання  врожаю   одночасно  на  трьох  учгоспах,   що вимагало відповідної титанічної роботи ректорату і профкому.

Профком виконував провідну роль у мобілізації студентів для участі в роботі на цілинних землях. Це було особливим питанням виховної роботи усіх громадських організацій інституту. А як студенти працювали на цілині відмітив у документальній повісті "Наш хліб" кореспондент Віктор Демянович Кармазін: "Помнится настоящими ассами на целине были студенти Уманского сельскохозяйственного института: каждый умел водить мотоцикл, трактор, комбайн,  автомобиль..." То  був  практичний  результат роботи  вдумливих педагогів і наставників, що зуміли прищепити студентам любов до землі і праці, зробили їх справжніми спеціалістами своєї справи.

Крім того, важливе місце у роботі профспілкового комітету займали питання допомоги співробітникам інституту в обробітку ґрунту на особистих городах, взаємовідношень між членами профспілки, тощо.

У полі діяльності профкому завжди знаходилися питання студентської самодіяльності. Щороку в середині травня в дендрологічному парку «Софіївка» проходили свята пісні, коли у цих заходах брали участь всі міські організації. Тому працівникам профкому доводилося докладати багато зусиль у підготовці виступу міського хору, що нараховував у своєму складі понад 1,5 тисячі учасників. Лише із числа студентів нашого інституту в ньому брало участь понад 200 осіб. Голова профкому І. М. Карасюк сам любив співати і його підтримували студенти й викладачі. Труднощі були пов'язані з тим, що підготовка до виступу хору проходила в період літньої екзаменаційної сесії. Студенти повинні були скласти екзамени і одночасно підготувати зразковий виступ трудового колективу. А як звучав на зеленій галявині Грибка «Софіївки» півторатисячний хор, на виступ якого завжди приходила велика кількість мешканців міста!

Досить цікавими були зустрічі студентських самодіяльних колективів нашого та Білоцерківського інститутів. Ректор інституту М. І. Делеменчук підтримував такі зустрічі. Тоді мобілізовувався весь інститутський транспорт і, коли наша делегація приїздила до Білої Церкви, білоцерківці з свого боку мобілізовували всі плавзасоби, щоб організувати спільні катання студентів обох вузів на водах ріки Рось з одночасним виконанням українських пісень. Такі зустрічі залишали незабутні враження у студентів і керівників.

Великою популярністю користувалися у співробітників інституту недільні колективні поїздки на ринок в Соколівку, Бабанку, Ладижинку, Доброводи та інші села, де кожен міг за досить дешевою ціною закупити продукти харчування. За такі послуги співробітники інституту були вдячні організаторам цих заходів.

Такою ж популярністю користувалися у студентів і співробітників колективні поїздки по Шевченківським місцям з оглядом музеїв Т. Г. Шевченка, А. Гайдара, міст Канева, Корсуня-Шевченківського, а також Мліївської дослідної станції садівництва, де свого часу був посаджений сад із насіння яблуні, що побувало в космосі. Посаджені тоді дерева давно виросли і вступили в плодоношення, а ті поїздки згадуються і запам'яталися на все життя.

У цей час тільки зароджувалась ідея організації відпочинку студентів і співробітників інституту на березі Чорного моря. Сьогодні це згадується як благо, а воно було. Старожили і сьогодні ще пам'ятають, як у нашому таборі на березі Чорного моря відпочивали за запрошенням голови профкому школярі із школи №184 міста Ленінград, які збирали реліквії Великої Вітчизняної війни на Невському п'ятачку, де проходила лінія оборони.

За путівками профкому студенти інституту виїжджали до міста Ленінград і там знайомились із його історичними пам'ятками. Екскурсія по Неві, відвідування крейсера Аврора, фонтанів Петергофа, кунсткамери, Шахматної гірки та інших цікавих пам'яток цього міста-музею навіки залишилося в пам'яті членів профспілки, яким пощастило скористатися послугами профкому.

Профспілкова організація інституту займалася не лише дозвіллям, а й виконувала велику роботу з упорядкування території студентського містечка інституту. Профком мобілізовував всіх співробітників і студентів на асфальтування території. Тоді разом з членами профспілки працювали ректор М.І.Делеменчук, професори С.С.Рубін, М.М.Шкварук та інші співробітники і студенти нашого колективу.

Багато клопоту мав наш навчальний заклад із впровадження у життя посівів кукурудзи, великі площі якої за відсутності механізації вимагали робочих рук, і на збирання початків виходили усі без винятку студенти і викладачі на чолі з ректором.

В роботі на посаді голови профкому Івану Маркіяновичу Карасюку допомагали  Петро  Артемович Рубан, який працював  у  огородній  комісії,  Іван Антипович Білан, який був пізніше головою профкому. Особливо плідну допомогу надавали Майя Юхимівна Замаховська, як працівник газети, Петро  Касянович Василенко, як координатора роботи викладачів і студентів, Анна Степанівна Перебитюк, яка підтримувала тісний зв'язок інституту з міськрадою.

Важко перелічити всю багатогранну титанічну роботу членів профспілки. Під час заслуховування річного звіту були і критика, і похвала  окремим обранцям, які  чесно виконували свій обов'язок перед колективом інституту.

Оцінюючи виконану свого часу роботу на посаді голови профкому, можна сказати, що Іван Маркіянович багато зробив для того, щоб наш об'єднаний профком виріс у багатогранну профспілкову організацію, авторитет якої серед громадських організацій міста постійно зростає. Такою ж характеристикою відзначається і нині наша організація ветеранів війни і праці Уманського ДАУ, яку сьогодні очолює І. М. Карасюк.

Переглядів - 2969

top