Їх імена на історичній карті міста

12.12.2014

Кожен історичний період народжує своїх героїв, і в кожному краї з'являються свої знакові постаті, які відіграють помітну роль у суспільному і духовному житті громади.

     Завдання статті - ввести у науково-інформаційний простір Уманщини нові імена непересічних колишніх громадян нашого краю.

     Цей нарис присвячується яскравій особистості, життя і діяльність якої була пов'язана з Уманським національним університетом садівництва і виходила далеко за його межі.

 

     Йозеф Конрадович Пачоський - вчений з європейським ім'ям. Він навчався в Уманському середньому училищі землеробства і садівництва та зібрав величезний гербарій і опублікував   нарис   про   флору   "Софіївки".   Його   біографію досліджувала доцент кафедри біології Уманського державного педуніверситету Чорна Галина Анатоліївна; в Уманському державному аграрному університеті зберігається частина гербарного зібрання Йозефа Конрадовича у фондах кафедри садово-паркового господарства; про діяльність Пачоського на Херсонщині зараз готується кандидатська дисертація в одному з ВНЗ Херсона.

     Відомий українсько-польський ботанік-флорист, систематик і геоботанік, народився 8 грудня 1864 року в с. Білогородка Дубнівського району Рівненської області (колишня Волинська губернія) у польській родині. У 1878-1882 роках навчався в Уманському середньому училищі землеробства і садівництва. У 1887 році підготував першу наукову працю "Очерки флоры окресностей г. Умани Киевской губернии". У ній вказано 1062 види вищих і почасти нижчих рослин.

     У 1887 році був обраний дійсним членом Київського товариства природознавців, якому Йозеф Конрадович подарував гербарій з 2000 екземплярів рослин місцевої флори, що нині зберігається в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного. Його першими вчителями були Головний садівничий "Софіївки" В.Я. Скробишевський та відомий вчений І.Ф. Шмальгаузен.

     Проживаючи в Києві, Й.К. Пачоський працював помічником головного садівника Ботанічного саду університету Святого Володимира (1888-1894). За дорученням Товариства природознавців він досліджував флору і фауну Херсонської та Астраханської губерній, двічі виїздив у зону Полісся.

     У 1894-1895 роках працював садівником Петербурзького імператорського ботанічного саду. Потім переїхав у Дубляни (біля Львова), де був асистентом кафедри ботаніки та читав лекції з ботаніки і садівництва, виконуючи обов'язки професора Дублянської вищої школи рільництва. Одночасно за дорученням Краківської академії наук проводив флористичні дослідження Східної Галичини, Буковини і почасти Угорщини, вивчав флору Західного Поділля і Північної Бессарабії.

     У 1897 році Пачоського запрошують до Херсона на посаду Губернського ентомолога. Завдяки його старанням у 1906 році було відкрито природничо-історичний музей, керівником якого він   був   до   1920   року.   Зібрав   гербарій   чисельністю   22000 екземплярів.

     1918-1922 - професор Херсонського політехнічного інституту з природничих дисциплін. Написав два підручники з морфології (1919) та основ фітосоціології (1921).

     З 1922 по 1923 рік очолював відділ ботаніки в заповіднику "Чаплі" (Асканія Нова).

     У 1923 році вчений переїхав до Польщі, де очолив заповідник "Беловезька Пуща" і склав опис його рослинності.

     З 1925 і майже до початку другої світової війни був професором систематики і географії рослин Познанського університету.

     Й.К. Пачоського характеризували як людину двох культур - російської і польської.

     Помер учений 14 лютого 1942 року.

 

     Євген Миколайович Рудницький - український філолог-фольклорист-етнограф, краєзнавець (1883 - після 1937).

     Народився 2 лютого 1883 року у м. Межиріччі Більського повіту (тепер у складі Польщі). Середню освіту здобув у Холмі (Хелм, Польща).

     У 1906-1910 роках здобував вищу освіту у Петербурзькому університеті на історико-філологічному факультеті, вивчав словесність та історію мови під керівництвом академіка О.О.Шахматова і отримав фах - історія української та російської мови, діалектологія. Зі студентських років захопився етнографічними дослідженнями. У 1908 році молодий вчений зробив доповідь в Українському науковому товаристві Петербурга «Весільний ритуал на Холмщині». У 1909 році для української Громади прочитав доповідь «Говірки і Підляшшя».

     З 1910 по 1915 рік Є.М.Рудницький працював вчителем у Білостоцькій середній школі (тепер Польща). Перша світова війна внесла значні корективи у життя населення Білгородського, Томашівського, Замостського, Холмського, Грубешівського, Володавського, Костянтинівського й Більського повітів. Їх примусово виселили з території, яку мав зайняти ворог - німецька армія. Доля біженця теж спіткала Є.М.Рудницького.

     У 1915 році він опинився в Криму в Сімферополі, де вчителював у комерційній школі і жіночій гімназії, брав активну участь у просвітницькій справі в Сімферопольському народному університеті (1917), виступав з лекціями, підтримував українську громаду і з 1918 по 1921 рік був головою Сімферопольської Української Громади. Восени 1918 року став викладачем української і російської літератури у Таврійській сільськогосподарській школі, а з 1922 по 1927 рік викладав ці ж предмети в Уманському агротехнікумі.

     Про уманський період діяльності Є.М.Рудницького слід говорити більш детально, адже він активно включився в студентське та громадське життя колективу навчального закладу. У 1923 році він організував групу студентів у кількості 30 осіб і створив екскурсійне бюро з обслуговування відвідувачів парку «Софіївка» (на той час Сад імені ІІІ Інтернаціоналу)[1], був членом редколегії з випуску збірника праць Уманського агротехнікуму (т.1, 1926) [3], підготував ґрунтовну статтю досліджень уманської говірки, вивчення якої розпочав з приміського села Війтівки (тепер Родниківка), потім відвідав сусідні села та закутки. Праця була вміщена у краєзнавчому збірнику «Уманщина» (1927) [4]. За період перебування в Умані Євген Миколайович написав ряд праць з методики викладання мови («Зложене речення в уманських діалектах»).

     «Інтереси вченого, - пише у біографічному нарисі професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка В.К.Борисенко, - були в різних галузях гуманітарних наук. Він цікавився історією, краєзнавством. З листа до Михайла Грушевського, написаного 23 березня 1925 року з Умані, довідуємося, що він віднайшов в Криму цікаві документи, що стосувалися середини XIX сторіччя і мали інформацію про наміри патріотично настроєних українців вести боротьбу з Росією. Йшлося про таємний патріотичний комітет Бесарабії і України 1853 р.» [1].

     З 1927 року Є.М.Рудницький проживає в Києві і працює науковим співробітником Інституту мовознавства й друкує статті у виданнях Академії наук. Разом з Ст. Василевським він був укладачем «Російсько-українського словника» (К., 1937) під ред. П.Мустяци.

     На превеликий жаль, подальша доля Євгена Миколайовича   Рудницького   невідома.   Вірогідно, що молох репресій 30-х років знищив талановитого вченого і просто людину, завдавши великої шкоди науці та людяності.

     Завдяки пошукам професора Валентини Кирилівни Борисенко (КНУ імені Тараса Шевченка), до сучасників повернулось із небуття ім'я людини, яка славно прислужилась нашому краю, а мовно-етнографічні дослідження, як ми бачимо сьогодні, є унікальними. У фондах музею історії Уманського національного університету садівництва зберігаються спогади випускника 1920-их років Б.С.Сорокіна [2], який згадує про Євгена Миколайовича як керівника екскурсійного колективу, та випускне фото 1923 року, де можна побачити портрет вченого.

     Метою публікації є повернення історичній Уманщині забутих чи загублених імен наших попередників, які зробили вагомий внесок у нашу духовну спадщину.

Джерела та література 

  • 1. Етнічна історія народів Європи. 36 наукових праць. Випуск 15.- К.: УНІСЕРВ, 2003.- С 94-134.
  • 2. Спогади Сорокіна Б.С., студента робітфаку при Уманському агротехнікумі. Записано 21-29.08.1980 р. Інв. №И2- 82.
  • 3. Труди Уманського сільськогосподарського технікуму. Том 1. - Умань, 1926.
  • 4. Уманщина: Краєзнавчий збірник/ Під ред. Д.М.Скуратівського.- Умань, 1927.- С 190 - 205.

 


[1] 3 анкети вченого стає відомо, що він «віднайшов нові краєзнавчі знахідки і виголосив доповідь «Нові дані про Софіївку» в гуртку краєзнавства при Уманському Соціяльно-історичнім музеї»

Переглядів - 3056

top